Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

Економічний розвиток країн світу на сьогодні визначається рівнем залучення країн у світогосподарську систему економічних зв’язків. Світове господарство є сукупністю національних господарств країн світу, які взаємодіють між собою в умовах різного ступеня забезпеченості факторами виробництва, їх транскордонного руху та міжнародного поділу праці на основі міжнародної кооперації та спеціалізації виробництва. Сучасний розвиток і форма існування світового господарства обумовлюються закономірними й об’єктивними процесами глобалізації. Глобалізація, в свою чергу, визначає сучасний стан та перспективи розвитку світового суспільства. Одночасно глобалізація є найбільш характерною історичною тенденцією сучасної епохи розвитку цивілізації. Вона визначає глобальну архітектоніку політичних, економічних, фінансових, ідеологічних і культурних відносин, що стирають кордони і поєднують окремі суспільства в одну систему.

Економічні успіхи глобалізованої економіки завдячують розвитку самозабезпечення передових країн на базі застосування досягнень НТП, що послаблює їх залежність від зовнішнього світу. Тобто, інтенсивно впроваджуючи науково-технічні досягнення НТП, розвинені країни розвиваються випереджаючими темпами, створюючи умови для задоволення споживчого попиту, що постійно змінюється.

Однак глобалізована економіка не позбавлена й супе­речностей, наприклад, створюючи нерівні стартові умови для економічного розвитку країн, де окремі країни на етапі інтеграції у світову економіку не можуть наздогнати країни-лідери через комплекс внутрішніх проблем і причин економічного, політичного і соціального характеру. Як результат визначальною характеристикою сучасної глобалізованої економіки стає нерівномірність економічного розвитку країн світу. Тому перед сучасною економічною наукою постає завдання пошуку шляхів пом’якшення суперечливого впливу глобалізації на розвиток світового господарства як сукупності національних економік і способів формування соціально-економічних та інституціональних умов функціонування національних економік для отримання позитивних економічних ефектів від глобалізації.

Основні поняття та категорії

Багатонаціональні (мультинаціональні) корпорації — це корпорації, визначальною рисою яких є приналежність капіталу двом і більше країнам, тобто капітал є багатонаціональним; вони функціонують на таких принципах: присутність на основних ринках у відповідності до видів економічної діяльності, яка є диверсифікованою; опора на єдність управління торговельною, промисловою і фінансовою діяльністю; використання переваг економіки значного масштабу; орієнтація на нові ринки збуту на перенесення виробництва в країни з нижчими витратами виробництва, лояльнішими екологічними стандартами, та близькість до джерел сировини; локалізація економічних інтересів БНК на реалізацію техніко-фінансової стратегії тощо.

Глобалізація — є закономірним і об’єктивним процесом, що визначає сучасний стан та перспективи розвитку світового суспільства, кожного окремого його суб’єкта як частки цілого. Одночасно глобалізація є найбільш характерною історичною тенденцією сучасної епохи розвитку цивілізації. Вона визначає глобальну архітектоніку політичних, економічних, фінансових, ідеологічних і культурних відносин, що стирають кордони і поєднують окремі суспільства в одну систему. Глобалізація як одна із системних інституціональних форм визначає якісно новий рівень інтегрованості, цілісності сучасної світової метасоціальної системи, нову якість суперечностей у ній.

Глобалізована економіка — це сукупність національних економік усіх країн світу, які функціонують в міжнародному просторі на засадах взаємозв’язку та взаємозалежності в економічній, фінансовій, політичній, соціальній та законодавчій сферах, вона характеризується набуттям нової якості економічного розвитку та зростання, міжнародною економічною інтеграцією та міжнародною економічною регіоналізацією.

Глобальні проблеми людства — це проблеми загальноцивілізаційного глобального характеру, такі як демографічна, продовольча, енергетична, екологічна, соціальна тощо, які пов’язані з особливостями розвитку системи «Північ — Південь» або «світового центру» та «світової периферії», тобто виходять із системи поляризації багатства та бідності, швидких темпів економічного зростання в умовах максимального залучення природно-сировинних ресурсів у виробничу сферу та господарський оборот країн світу, що формує нерівномірність економічного розвитку та стає причиною міжнародних конфліктів соціально-економічного і політичного характеру.

Економічна глобалізація — це процес структурних змін і поступового формування органічно цілісного світового господарства, яке є необхідною умовою та елементом становлення та розвитку єдності світового суспільства; за об’єктивну основу має закони ринку, які вивільняють і визначають потребу у розвитку суспільного розпподілу праці, у тому числі міжнародного, використання принципу порівняльних переваг (за Д. Рікардо) в організації виробництва та обміні його результатами між різними країнами.

Інтернаціоналізація — це процес зближення національних економік, що здійснюється шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообороту, руху капіталів і робочої сили між країнами, в основу якої по­кладені поглиблення міжнародної спеціалізації та інтернаціоналізація виробництва, транснаціоналізація капіталу і поява транснаціональних корпорацій (ТНК).

Міжнародна виробнича кооперація — це безпосереднє поєднання у повсякденній взаємодії праці суб’єктів — юридичних осіб різної країнової приналежності в тому самому, або в різних, або пов’язаних між собою процесах виробництва на основі єдності конкретної виробничої мети.

Міжнародна економічна інтеграція — процес економіко-політичного об’єднання країн на основі розвитку глибоких комплексних і стійких взаємозв’язків і розподілу праці між національними господарствами, взаємодії їх структур на різних рівнях і в різних формах.

Міжнародні фінансово-кредитні організації — це організації, які здійснюють цілеспрямований, регламентований міжнародним правом вплив на міжнародні економічні, фінансові, політичні, соціальні, соціально-трудові процеси держав як на національному, так і зовнішньодержавному рівні.

Міжнародний поділ праці (МПП) — це найвищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах.

Міжнародна кооперація праці — це стійкий обмін між країнами товарами, що ґрунтується на міжнародному поділі праці, які виробляються країнами з найбільшою економічною ефективністю.

Міжнародні фінансово-промислові групи (ФПГ) — об’єд­нання підприємств, фінансового і промислового капіталу інституціональних інвесторів, що акумулюють новітні технології, інтелектуальний і фінансовий капітал як своєї країни, так і інших країн світу. Такі групи здійснюють залучення іноземних інвестицій, кредитів для посилення активності комерційної діяльності в середині власної країни.

Світове господарство — це сукупність національних і регіональних господарських комплексів, пов’язаних між собою системою міжнародного поділу праці, відносинами виробничого і науково-технічного, торговельного та кредитно-фінансового співробітництва. Являє собою єдиний організм, де кожна країна залежить від інших і є ареною загальносвітових процесів.

Суперечності глобалізації — виходять із того, що глобалізація як процес переноситься на світову економіку і формує її як глобалізовану економіку, яка за своєю природою містить загрози, що розширюють можливість прояву кризових явищ і системних економічних криз. Глобалізація світової економіки виступає як фактор нестабільності національних економік, посилює їх залежність від міжнародної торгівлі. Глобалізована економіка, таким чином, визначальною рисою має відкритість національних економік, що створює нерівні стартові умови для економічного розвитку країн і породжує нерівномірність їх розвитку, де окремі країни, на етапі інтеграції в світову економіку, не можуть наздогнати країни-лідери через комплекс внутрішніх проблем і причини економічного, політичного і соціального характеру.

Транснаціоналізація — це процес посилення світової інтеграції в результаті глобальної економічної діяльності ТНК, що призводить до підвищення рівня взаємозалежності країн; є об’єктивним процесом, який обумовлений міжнародним одиничним поділом праці, та породжує транснаціональні форми кооперації; є якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів у розвитку всіх держав і формуванням транснаціонального капіталу.

Транснаціональні корпорації — це особливий вид корпо­рацій, що засновані на акціонерній формі власності, які пере­росли національні рамки і ведуть свою діяльність через закордонні філії і дочірні компанії, в яких головна (материнська) компанія належить одній країні, а прямі інвестиції здійснюються в багато країн світу. Характерними рисами сучасних корпорацій є великий розмір, значні масштаби діяльності, складна структура, розповсюдження сфери діяльності на зарубіжні країни.