Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

9.6. Винагорода за працю в ринковій економіці

У ринкових економічних системах основним доходом населення є зарплата. В ринковій економіці розмір заробітної плати встановлюється, як і ціна на будь-який інший товар, у результаті попиту та пропозиції на ринку праці.

Величина заробітної плати залежить від: складності праці, професійних навичок і кваліфікації робітника; умов роботи, від її важкості, шкідливості для здоров’я; результатів виробничої діяльності фірми в цілому.

Переходячи до вивчення економічної природи заробітної плати, слід мати на увазі, що вона є трудовим доходом, тобто доходом, одержаним робітником від праці. Трудові доходи є основним джерелом доходів для більшості людей. Заробітна плата та інші різновиди заробітку становлять сьогодні в розвинутих країнах до 80 % національного доходу.

Різні економічні школи дають на питання про розуміння сутності заробітної плати неоднакову відповідь.

Марксистський підхід. К. Маркс розглядав заробітну плату в органічній єдності з вартістю товару «робоча сила». «...Вартість робочої сили — це вартість життєвих засобів, необхідних для підтримання життя її власника... Сума життєвих засобів, — писав К. Маркс, — повинна бути достатньою для того, щоб підтримати трудящого індивіда як такого в стані нормальної життєдіяльності». У життєві блага, що необхідні для нормальної життєдіяльності трудящого індивіда, К. Маркс включав:

1) блага, необхідні для задоволення природних потреб, як-от їжа, одяг, житло, паливо і т. д.;

2) блага, необхідні для утримання дітей робітника та виробництва робочої сили;

3) витрати на навчання, підготовку, виховання, необхідні для того, щоб людина набула підготовки і навиків у певній галузі праці, стала розвиненою і специфічною робочою силою.

На противагу іншим товарам, вартість робочої сили включає в себе історичний і моральний елементи. На вартість робочої сили впливають також умови праці, і перш за все ті, які небезпечні для життя носія робочої сили або є тяжкими для її здійснення.

К. Маркс уважав, що заробітна плата «...є перетвореною формою вартості, або ціни, робочої сили». У свою чергу, у вартості робочої сили представлена така кількість уречевленої суспільної праці, яка містить частину, наприклад, половину дня суспільної середньої праці, «...тобто потрібна лише половина робочого дня для щоденного виробництва робочої сили». Інша частина виступає як неоплачена й у вигляді додаткової вартості присвоюється капіталістом. Таким чином, робітник більше половини свого робочого дня використовує на виробництво додаткової вартості, яку різні особи під різними приводами розподіляють між собою.

Неокласичний підхід. Сутність заробітної плати за цим підходом виражена у праці Макконнелла К. Р., Брю С. Л. «Економікс: принципи, проблеми та політика»... «...заробітна плата, або ставка заробітної плати, — це ціна, яку платять за використання праці». Пояснимо це на прикладі.

На ринку праці найманий працівник продає свою здатність до праці на певний строк з обумовленими часовими інтервалами роботи й відпочинку, а також розмірами і строками виплати заробітної плати. Реалізація цієї здатності є процес праці.

Відтак найманий працівник на термін, обумовлений трудовим договором, втрачає право використовувати свою здатність до праці на свій розсуд. Підприємець, який купив (оплатив) право на тимчасове використання здатності до праці певного працівника, скористається тільки тими його здібностями, які необхідні для нормального процесу виробництва саме в тій галузі, яку цей підприємець представляє. Найманий працівник не перестає бути носієм здатності до праці, оскільки вона невіддільна від нього. І тільки результат діяльності найманого працівника може бути відчуженим. Саме тому є підстави стверджувати, що підприємець купує трудові послуги, тобто право на використання трудової діяльності найманого робітника.

Процес використання робочої сили і процес її виробництва та відтворення не тотожні.

Процес використання робочої сили для найманого працівника — це час, протягом якого він працює на підприємстві, приводячи в рух фактори виробництва, що не є його власні­стю, але в ціні вироблених товарів та послуг є і його частка. Це час функціонального відчуження найманої праці на користь підприємства, де працює найманий робітник.

Для підприємця процес використання робочої сили є водночас процесом функціонального відчуження й інших факторів виробництва, тоді як найманому робітникові байдуже, скільки для підприємця коштує використання інших ресурсів. Його інтерес полягає лише в можливості компенсувати затрати своїх фізичних та розумових здібностей, можливості не втратити здатність до найманої праці в майбутньому, а також можливості в утримуванні тощо. Іншими словами, йдеться про відтворення робочої сили або здатності до найманої праці. Оскільки працівник є носієм цієї здатності, то відтворення її можливе тільки через відтворення самого працівника. Тому затрати на відтворення здатності до праці за своїм змістом є затратами на товари та послуги, споживання яких забезпечує відтворення самого робітника з його здатністю до найманої праці.

Слід зазначити, що час використання найманої праці впродовж робочого дня (тижня, місяця, року), обумовлений трудовим договором, може не збігатися з часом, необхідним для відтворення робочої сили.

Якщо час, необхідний для відтворення робочої сили, більший, ніж час використання найманої праці, така ситуація неприйнятна для підприємця, оскільки потребує виплати вищої винагороди за послуги найманої праці, ніж того варті послуги, відтак означає для підприємця економічний збиток від праці.

Якщо час використання робочої сили перевищує час, не­о­бхідний для її відтворення, така ситуація передбачає, що, наприклад, протягом першої половини дня працівник створює вартість, еквівалентну вартості його робочої сили, а протягом другої — надлишок вартості, який нееквівалентно привласню­ється підприємцем і забезпечує йому економічний прибуток.