Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

1. Предметно-функціональний підхід, згідно з яким капітал ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу й одержання доходу.

У рамках цього підходу значного поширення набув аналіз капіталу як фактора виробництва, що впливає на результати підприємницької діяльності і приносить дохід власникові. При цьому підкреслюється особливе місце капіталу в системі економічних ресурсів, зумовлене його високою мобільністю, опосередковуючою роллю та похідним характером формування.

2. Соціально-економічний підхід, згідно з яким капітал і трактується як економічна категорія, — специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов.

Розглядаючи капітал як самозростаючу вартість, що в процесі свого руху приносить додаткову вартість, прихильники цього підходу ототожнюють капітал з капіталістичними виробничими відносинами експлуатації найманої праці.

Особливістю соціально-економічного підходу є прагнення охарактеризувати суспільно-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв’язку з економічними відносинами та ви­явити джерело самозростання вартості.

3. Грошовий підхід, згідно з яким капітал досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід власникові у вигляді процента.

4. Ототожнення капіталу з часом як особливим економічним ресурсом, що визначає дохід підприємців як винагороду за відмову від задоволення поточних потреб заради отримання майбутніх благ.

5. Трактування капіталу як певного вкладення, завдяки чому забезпечується одержання доходу. У рамках цього підходу виокремлюються категорії «людського капіталу» та «інтелектуального капіталу».

Капітал (від лат. capitalis — головний) — самозростаюча авансована вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід.

Матеріально-речовий зміст капіталу формують речові та особисті, фінансові та інтелектуальні фактори товарного виробництва, його продукти (товари і послуги), які обслуговують процес створення економічних благ та їх просування у сфері виробництва, обміну, споживання.

Соціально-економічну форму капіталу визначає взаємодіючий рух підприємницької та особистої власності економічних суб’єктів у процесі їх виробничо-господарської, комерційної діяльності та отримання відповідних доходів.

Багатоаспектність категорії «капітал» виявляється у різноманітних конкретних формах його існування. У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами:

• за сферами застосування — промисловий, торговельний, позичковий капітал, або капітал сфери виробницт­ва, та капітал сфери обігу;

• за напрямами інвестування — речовий, людський капітал;

• за масштабами функціонування — національний, міжнародний капітал;

• за роллю у створенні додаткової вартості — постійний, змінний капітал.

Якісні зміни в технологічному способі виробництва матеріальних благ і послуг, в системі організаційно-економічних відносин, в управлінні, в змісті та характері праці зумовили формування сучасних форм капіталу, серед яких людський, інтелектуальний та соціальний капітал.

Інтелектуальний капітал — система відносин, пов’язана з формуванням, примноженням та використанням інтелектуальних здібностей працівника в інтересах створення інтелектуального продукту високої вартості, реалізації інтересів власника капіталу у зростанні доходу, соціального статусу, рівня саморозвитку та самореалізації як працівника та громадянина суспільства.

Людський капітал — сукупність знань, вмінь і навичок, яких людина набуває за життя та які збільшують її продуктивні здібності; характерними рисами людського капіталу є майстерність, талант і здібності, що належать певному індивіду.

Соціальний капітал представляє собою систему цілеспрямованих соціальних зв’язків, що виникають на рівні окремого підприємства та на рівні суспільства і забезпечують таку соціальну організацію відносин між суб’єктами господарської діяльності, основу якої становлять взаємодія, довіра, надійність і прозорість у стосунках.