Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

Основи економiчних знань

Як соціальна істота людина вважається універсальним компонентом будь-якої соціальної, у тому числі й економічної системи, оскільки посідає центральне місце в структурі системи, яка являє собою сукупність певних соціальних відносин: економічних, духовних, ментальних, носіями яких виступають окремі особи, колективи, соціальні верстви. До того ж саме людина забезпечує таку функцію соціальної системи, як взаємодія її з природним та зовнішнім соціальним середовищем, виступає головним суб’єктом та об’єктом управління як інструмента інтеграції системи, збереження її якісної визначеності, вдосконалення та розвитку, забезпечує формування, перетворення та використання соціальної інформації з метою реалізації цілей своєї діяльності.

У процесі життєдіяльності, і передусім виробничої, людина проявляє різні властивості. Тому соціально-економічна література пояснює діяльність людини, користуючись різноманітними термінами. Найчастіше вживаними є «суб’єктивний фактор», «людський фактор», «особистий фактор», «робоча сила». Зазначимо, що всі названі поняття мають своїм об’єктом людину і покликані показати активну роль людини щодо інших елементів чи факторів виробництва. Проте, з іншого боку, між ними існує певна різниця. Особистий фактор виробницт­ва — це робоча сила, яка використовує виробничі ресурси для виготовлення благ і по­слуг, це жива праця, процес праці, у якому проявляються властивості робочої сили.

Суб’єктивний фактор виробництва виражає активний бік у взаємодії індивіда із середовищем (виробничим, соціальним). Суб’єктивний фактор може стосуватися не тільки окремої людини, але й групи людей, організації, об’єднання. Не збігаючись із людським фактором виробництва стосовно об’єктів, він не завжди відповідає людському фактору щодо змісту, напряму діяльності. Суб’єктивний фактор змістом своєї діяльності може мати як гуманну, так і негуманну, як прогресивну, так і непрогресивну спрямованість. Суб’єктивний фактор підкреслює активність людини. Діяльність, реалізація цього фактора може бути як об’єктивною, так і суб’єктивною за змістом.

Людський фактор виробництва спричинений потребою показати гуманну спрямованість виробництва. З одного боку, він показує, який вплив на економічну діяльність має використання тих властивостей, які є атрибутами людини, та ступінь розвитку цих властивостей. З іншого боку, через нього проявляється гуманізм самого виробництва. Розгляд людського фактора зазвичай охоплює аналіз тих об’єктивних економічних явищ і процесів, через які розвивається людина, тобто гуманістичний зміст економічних феноменів.

Поняття людського фактора перекриває частину змісту як особистого, так і суб’єктивного фактора, а за певних обставин вони можуть збігатися. Так, економічна діяльність індивіда, наповнюючись гуманістичним змістом, ототожнює зміст особистого фактора з людським фактором.

Співвідношення особистого й людського факторів виробництва найбільше належить еволюційній лінії діяльності людини. Тобто це категорії, які за своїм об’єктивним змістом притаманні різним етапам розвитку суспільного виробницт­ва. Вони позбавлені сенсу як різні категорії, коли їх починають застосовувати до аналізу сучасної економіки.

На певних етапах еволюції суспільного виробництва речовим факторам виробництва протистояв особистий фактор. Якщо робоча сила є здатністю до праці, то особистий фактор є робочою силою в зіставленні з речовими факторами, наголошуючи на різній ролі цих елементів виробництва.

Особистий фактор, узятий сам по собі, стосується, звичайно, людини. Але за цих обставин він виражає одну зі сторін природного середовища. За століття історичного розвитку людина як особистий фактор виробництва виконувала пасивну роль, була живим знаряддям праці.

Активною стороною економічного процесу людина стає за певних умов, коли вона опановує такий набір знарядь праці, які дають їй змогу активно впливати на результати виробництва. За умов первісного, рабовласницького та феодального суспільств особистий фактор виробництва не є активною силою. Власне, це епоха доекономічного періоду, коли панує позаекономічний примус або величезна залежність від природних сил (первісне суспільство). Знання, уміння, ініціативність не є важелями, за допомогою яких людина піднімається над іншими індивідами, наділеними більшою фізичною силою або знатним походженням (родовитістю). Ручні універсальні знаряддя праці роблять працю рутинною, мало залежною від уміння та знань. На пізніших етапах поява спеціалізованого інструмента в цеховому ремеслі не спричинила значного посилення ролі індивіда. Регламентація цехового виробництва обмежує творчу активність. Людина продовжує бути особистим фактором виробництва, але не є суб’єктивно активною силою. Вона закріплена за спеціалізованими засобами праці, що доповнюється соціальним закріпленням. Людині важко вирватися з цих пут технічного й соціального характеру, її виробнича активність обмежена.

Зародження капіталізму вносить значні зміни в роль людини. Робоча сила стає юридично вільною, її творчий потенціал починає розвиватися відповідно до вимог капіталу. Тією мірою, якою здібності людини слугують створенню прибутку, вони стимулюються. Проте машинне виробництво, яке стає технічною основою капіталізму, закріплює робітника за собою. Робітник стає додатком машини. Спеціалізація техніки робить розвиток задатків людини теж спеціалізованим, а отже, й обмеженим. Разом з тим, на той час іншого шляху розвитку продуктивних сил не було.

Діяльність людини підпорядковується руху машин, вона стає частиною технологічного процесу. Спеціалізація вимагає від робітників певних функцій. Це розвиває людину однобічно, робить її функції неповними, частковими, обмеженими. Спеціалізоване машинне виробництво перетворює окрему людину на частку сукупного працівника. Підвищення продуктивності праці та ефективності всього суспільного виробництва здійснюється за рахунок обмеження функціональної життєдіяльності окремо взятого робітника. Так, ще А. Сміт зауважив, що загальний розвиток людини та її розумові здібності складаються відповідно до її звичних занять. А оскільки в переважної більшості людей майже все життя проходить у виконанні дуже простих часткових операцій, то обмеженість часткового робітника та його нездатність до виконання інших видів робіт є звичайним і природним явищем.

З іншого боку, розвиток технічної основи виробництва викликає відповідні зміни в характері праці. Застосування більш розвинутої техніки вимагає й більш розвинутої технічно освіченої робочої сили. Високий рівень техніки ускладнює взаємозв’язок різноманітних знарядь праці, агрегатів та вузлів і, відповідно, вимагає від робітника різнобічної технічної освіти. Розвиток машинного виробництва підвищує вимоги до загальної та технічної культури робочої сили.

Отже, в умовах машинного виробництва, характерного для XIX ст. та першої половини XX ст., складається чітко простежувана суперечність. З одного боку, суспільний поділ праці закріплює за людиною виконання дедалі простіших часткових операцій і обмежує прояви її здібностей, а з іншого — розвиток і ускладнення техніки вимагають зростаючої та різнобічної освіченості людини.

За цих суперечливих умов людина поступово починає віді­гравати дедалі активнішу роль у виробництві. Від її розвитку, ініціативності починають залежати результати виробництва. Роль особистого фактора виробництва поєднується з активні­стю людини, вона стає суб’єктивним фактором виробництва.

Формування суб’єктивного фактора здійснюється не тільки під впливом технічного прогресу. Соціально-економічні орієнтири, що задаються у першу чергу виробничими відносинами, є важливими чинниками, які сприяють формуванню певної структури діяльності людини. Прагнення до максимізації прибутку, яке є рушійною силою ринкової економіки, спонукає власників капіталу наймати найбільш кваліфіковану й освічену робочу силу. Тобто капіталізм поступово знімає соціальні обмеження на розвиток розумових здібностей людини. Розумова праця перестає бути привілеєм обмеженої частини суспільства (певного класу чи прошарку). Ринкові відносини вимагають не тільки юридичної незалежності, але й ініціативності спочатку товаровиробників, а потім і найманих працівників. Пошуки кращого робочого місця за оплатою й умовами праці роблять найману робочу силу активним суб’єктом економічного процесу. Шукаючи бажане для себе робоче місце, працівник проявляє себе не тільки як продуктивна сила, але і як окремий суб’єкт, як особистість, тобто через працю мають задовольнятися такі якості людини, які не підпорядковані власне виробничому процесу, а вимагають від нього певних умов, тобто прямо чи безпосередньо непродуктивні властивості людини стають потребою, яку має задовольнити виробничий процес.

Отже, поняття «робоча сила», «особистий фактор», «су­б’єктивний фактор» характеризують людину в її функції головної продуктивної сили. Ці поняття властиві людині на індустріальній та доіндустріальній стадіях розвитку. Для них притаманно, що:

1) основним багатством є матеріальні блага;

2) у виробництві цінуються ті якості робочої сили, які пов’язані передусім з виробництвом матеріальних благ;

3) більш високі якості суб’єкта проявляються в його вищій продуктивності праці;

4) процес виробництва благ і послуг має задовольняти певні потреби суб’єкта.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи економiчних знань» автора Павленко А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення“ на сторінці 47. Приємного читання.