Розділ «Частина V. Історія вищої освіти»

Характерною для даного часу стала потреба в розширенні сфери активності ідеологічно вільної особистості. Для підготовки кадрів почали застосовуватися особистісно-орієнтовані технології. Поступово виникає особливий «технологічний» підхід до побудови навчального процесу в цілому, з’являються нові поняття: «технологія навчання», «педагогічна технологія», «освітня технологія». Метою запровадження педагогічних технологій виступає підвищення ефективності освітнього процесу, досягнення запланованих результатів у навчанні. Широкого розповсюдження у змісті й організації підготовки фахівців отримали технології активного соціально-педагогічного навчання: дискусійні методи, ділова гра, розв’язання навчальних і виробничих завдань тощо.

Незважаючи на переваги професійно-технологічної педагогічної парадигми (мотивоване залучення учасників до процесу навчання, актуальність і сучасність навчального матеріалу, застосовуваність і прогностичність отриманого досвіду навчання), головний недолік вбачаємо у втраті в цей період академічності освіти.

Від початку 1990-х років відбувається перехід до гуманітарної педагогічної парадигми, що супроводжується посиленням тенденції університетизації освіти, запровадженням багатоступеневої моделі підготовки фахівців, визначенням університетів основними осередками формування високо­кваліфікованих кадрів на основі інтеграції високого рівня фундаментальної, спеціальної та психолого-педагогічної підготовки, гуманізації та гуманітаризації змісту на­вчання.

Вища освіта — рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті по­слідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Вищий навчальний заклад — освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здій­снює наукову та науково-технічну діяльність.

Освітня діяльність — діяльність, пов’язана з наданням послуг для здобуття освіти, видачею відповідного доку­мента.

1. Основні напрями розвитку класичних університетів Центральної, Східної і Південної України у період XIX — початку ХХ ст.

2. Особливості еволюції вищої педагогічної освіти впродовж XIX—ХХ ст.

1. Роль В. Каразіна у відкритті Харківського університету.

2. Внесок викладачів Одеського університету в розвиток вітчизняної науки.

3. Харківський університет (1805 р.) та його внесок у розвиток української культури.

4. Київський університет (1834 р.): історичні етапи розвитку.

5. Одеський університет (1865 р.). Роль М. Пирогова у його заснуванні.

6. Чернівецький університет (1875 р.). Його діяльність на різних етапах історичного розвитку Буковини.

1. Обґрунтуйте роль загальних статутів російських імператорських університетів (1804, 1835, 1863, 1884 рр.) у регулюванні життєдіяльності Харківського, Київ­ського і Новоросійського університетів.

2. Схарактеризувати особливості становлення й розвитку вищої професійної школи в Україні (кінець XIX—ХХ ст.).

На підставі опрацювання Закону України «Про вищу освіту» (2014 р.) визначте правові засади організації вищої освіти в Україні.

Основні

1. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України. Істо­рія. Теорія: підруч. / А. М. Алексюк. — К.: Либідь, 1998. — 560 с.

2. Андрєєв А. «Національна модель» університетської освіти: проблеми виникнення та розвитку в Західній Європі та Російській імперії / А. Андрєєв // Схід-Захід: іст.-культурол. зб. — Харків; К., 2005. — Вип. 7. — С. 75—119.