Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

Дослідницька функція полягає в поступовому залученні тих, хто навчається, до самостійного дослідження процесів і явищ шляхом оволодіння певним мінімумом методологічних і теоретичних знань, виконання індивідуально-дослідних завдань.

Самоосвітня функція реалізується через створення умов для виявлення і розвитку пізнавальних, творчих, навчальних здібностей тих, хто навчається, використання методів заохочення і стимулювання самостійного розв’язування теоретичних і практичних проблем.

Навчання неможливе без одночасної діяльності того, хто навчає (викладання), й тих, хто навчається (учіння), без їхньої дидактичної взаємодії. Така взаємодія може здійснюватися як у безпосередній, так і опосередкованій формі. У першому випадку суб’єкти навчання спільно вирішують відповідні завдання. При опосередкованій взаємодії суб’єкти навчання виконують завдання та інструкції, визначені педагогом заздалегідь, й оволодівають знаннями й новими способами навчальної діяльності самостійно.

Не дивлячись на те, що в навчальному процесі провідна роль належить суб’єкту викладання, він неможливий без активної діяльності тих, хто навчається. Враховуючи цей факт, сучасна дидактика наголошує на тому, що діяльність суб’єкта викладання полягає не в простій передачі суб’єктам учіння певної суми знань і умінь, а в організації їхньої активної діяльності, що спрямована на їх засвоєння. Тому викладання, як і будь-яка управлінська діяльність, охоплює такі елементи: планування, організація, стимулювання, поточний контроль, регулювання діяльності та аналіз її результатів.

Навчання — це система пізнавальних дій тих, хто на­вчається, спрямована на засвоєння знань, умінь і навичок.

Засвоєння — це процес перетворення певного змісту в надбання особистості. У результаті засвоєння знань, умінь, способи інтелектуальної та практичної діяльності трансформуються у власний досвід особистості. Головними структурними компонентами процесу засвоєння є:

1. Сприймання об’єкта навчання, що передбачає відбиття у свідомості індивіда предметів і явищ дійсності, які діють у певний момент на органи чуття. Сприймання може бути безпосереднім, тобто наочно-образним відбиттям предметів, явищ, процесів довкілля за допомогою органів чуття, або опосередкованим, в основі якого лежить друга сигнальна система, коли сприймання забезпечується за допомогою словесного пояснення. На базі безпосереднього або опосередкованого сприймання в суб’єктів учіння виникають образи предметів, явищ, процесів або уявлення про них. Сприймання передбачає такі дії: розглядання, слухання, читання, спостереження за процесами, предметами.

2. Осмислення і розуміння. Ця ланка процесу засвоєння передбачає встановлення зв’язків між явищами, визначення їх складу, будови, призначення, знаходження причин, мотивів. Осмислення характеризується більш глибокими процесами порівняння, аналізу зв’язків і причиново-наслідкових залежностей. Під час осмислення збагачується розуміння, для якого характерним є наявність відповідного ставлення до того, що вивчається. На цьому етапі зароджується переконання, формується вміння доводити справедливість висновків, робити навчальні відкриття.

3. Усвідомлення навчального матеріалу. Це центральна ланка засвоєння, яка вимагає певних операцій:

аналізу, синтезу (розмежування об’єкта вивчення на ча­стини і об’єднання їх на новій основі);

визначення головного, для чого суб’єкт навчання має установити основну думку, знайти ключові слова і поняття, сформулювати заголовок, скласти план певного тексту тощо;

порівняння, зіставлення, тобто встановлення схожості та різниці між предметами або їх окремими елементами і ознаками;

абстрагування і деталізація, які вимагають мисленєвого відсторонення від певних ознак предметів і визначення одного, необхідного в даній конкретній ситуації. Ви­значення певної ознаки веде до конкретизації;

аргументації, доказу. Сутність цих дій полягає в об­ґрунтуванні тих чи інших положень, установленні причиново-наслідкових зв’язків;

узагальнення — об’єднання об’єктів мислення, ви­значення їх загальних суттєвих ознак.

4. Закріплення — повторне осмислення вивченого, неодноразове відтворення засвоєного з метою його запам’я­товування.

5. Застосування — перевірка дієвості знань, що включає виконання вправ, лабораторних робіт, проведення експериментів тощо.

6. Самоконтроль і самооцінка, які мають на меті успішне виконання навчальних дій.

Усі описані елементи засвоєння існують не ізольовано, а в їх діалектичному взаємозв’язку. Уже сам процес сприймання містить у собі початкові елементи розуміння й осмислення; розуміння неможливо відокремити від осмислення. Аналогічно переплітаються елементи засвоєння і узагальнення, закріплення і використання навчального матеріалу.

Ефективність навчальної діяльності тих, хто навчається, залежить передусім від мотивації, основу якої становлять потреби, інтереси, емоції, установки та ідеали особистості. Мотивація навчання — комплекс факторів, які спонукають і спрямовують пізнавальну діяльність суб’єктів освіти, великою мірою визначають її успішність. У системі мотивів виокремлюють дві основні групи.