Розділ «Частина ІІ. Теорія навчання і виховання»

форми організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності суб’єктів навчання, що здійснюється у визначеному порядку і в певному режимі (наприклад, урок, лекція, навчальна екскурсія тощо);

реальний результат — об’єктивно фіксовані кількісні й якісні зміни особистості відносно початкового стану, що сталися в результаті засвоєння нею в процесі пізнавальної діяльності накопиченого соціального до­свіду.

Цілісність процесу навчання забезпечується постановкою і досягненням спільних цілей викладання й учіння, тобто процес навчання має двобічний характер і неможливий без єдності діяльності того, хто навчає, й тих, хто навчається. Тому названі компоненти слід розглядати в єдності і взаємозв’язку. За таких умов вони складають етапи, ланки в структурі процесу навчання:

цільовий компонент — це усвідомлення суб’єктами навчання цілей і завдань кожного навчального предмета, його конкретних розділів і тем. Таке усвідомлення залежить від рівня освіченості і вихованості тих, хто навчається, знань ними попереднього матеріалу, а найбільше — від цілеспрямованості дій того, хто навчає, його вміння поставити і роз’яснити цілі і завдання своїм вихованцям;

стимулюючо-мотиваційний компонент — викори­стання системи прийомів із стимулювання в тих, то навчається, зацікавленості, потреби у вирішенні поставлених перед ними навчальних завдань, почуття обов’язку і відповідальності. Стимулювання повинно породжувати внутрішній процес виникнення позитивних мотивів навчання;

змістовий компонент визначається державними стандартами, навчальними планами, програмами і підручниками. Зміст навчання конкретизується педагогом із урахуванням поставлених завдань, специфіки виробничого й соціального оточення, навчальних можливостей тих, хто навчається;

операційно-діяльнісний компонент відображає процесуальну суть навчання і реалізується за допомогою оптимальних методів, засобів і форм організації викладання й навчання;

контрольно-регулятивний компонент передбачає одночасний контроль того, хто навчає, за ходом вирішення поставлених завдань і самоконтроль тих, хто навчається, за правильністю виконання навчальних операцій, точністю відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних робіт, заліків й екзаменів, опитування тощо. Зворотний зв’язок передбачає регулювання процесу навчання, внесення змін у методи і засоби навчання;

оцінювально-результативний компонент передбачає оцінку суб’єктами викладання і самооцінку суб’єкта­ми навчання досягнутих у процесі отримання освіти результатів, установлення відповідності їх навчально-виховним завданням, визначення причин тих чи інших прогалин у знаннях тих, хто навчається.

Навчальний процес — поняття, що відображає узагальнені відмінності (час, конкретні умови) у протіканні навчання в різних типах освітніх установ.

Отже, коли мова йде про модель навчання, ми говоримо про процес навчання, а коли характеризуємо загальний рівень навчання, тоді вживаємо термін «навчальний процес». Процес навчання, навчальний процес і перебіг навчання послідовно відбивають загальне, часткове і одиничне в явищі, яке називається навчанням.

Методологічну основу процесу навчання складає наукова теорія пізнання, суть якої полягає в тому, що: а) і пізнання, і навчання спричиняються потребами суспільства; б) і пізнання, і навчання здійснюються за схемою: живе споглядання — абстрактне мислення — практика; в) навчання є одним із шляхів реалізації процесу пізнання.

Різняться два останні процеси тим, що: а) пізнання має справу з самим об’єктом пізнання, а в навчанні може бути його наочне або словесне зображення; б) у пізнанні відкривають об’єктивно нове, невідоме, у навчанні особистість «відкриває» для себе якусь істину; в) у навчанні прискореним темпом пізнають те, на що наука витратила роки; г) навчання передбачає формування вмінь і навичок, а пізнання — тільки розкриття істини; д) практика в на­вчанні допомагає краще зрозуміти і засвоїти матеріал, а не служить критерієм істини, як у пізнанні. Зазначимо, що в процесі навчання проявляються й інші відомі положення філософії: про взаємозв’язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення, перехід кількісних змін у якісні тощо.

Джерелом розвитку процесу навчання, своєрідним його внутрішнім рушієм слугують діалектичні суперечності. У загальному вимірі рушійну силу процесу навчання можна представити як результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, та наявним рівнем знань, умінь і навичок, з іншого боку. Процес навчання характеризується наявністю багатьох протиріч — зовнішніх і внутрішніх, суб’єктивних і об’єктивних, істотних та неістотних. Найбільш вагомими серед них виступають такі: а) між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу; б) між досягнутим особистістю рівнем знань, умінь, навичок і тим рівнем, якого потрібно досягнути; в) між фронтальним викладом навчального матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; г) між розумінням матеріалу педагогом і розумінням його тими, хто навчається; д) між теоретичними знаннями і уміннями їх використовувати на практиці. Мистецтво педагога полягає у виявленні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності тих, хто навчається.

Оскільки вищою метою суспільства є всебічний і гармонійний розвиток особистості, освіта покликана реалізовувати в єдності завдання навчання, виховання і загального розвитку особистості, тобто виконувати в комплексі основні функції: освітню, виховну і розвивальну функції.

Освітня (навчальна) функція передбачає засвоєння наукових знань, формування вмінь і навичок. Наукові знання охоплюють факти, поняття, закони, закономірності, теорії, відображають узагальнену картину світу.

Виховна функція спрямована на формування світогляду, моральних, трудових, естетичних, етичних уявлень, поглядів, переконань, системи ідеалів. Вона випливає із самого змісту і методів навчання, специфіки організації спілкування педагога з його суб’єктами. Об’єктивно навчання не може не формувати певних поглядів і переконань. Виховна функція охоплює педагогічні впливи, спрямовані на особистість із метою формування її внутрішньої позитивної реакції (ставлення) до довколишньої дійсності, активності, самостійності і цілеспрямованості її діяльності.

Розвивальна функція, окрім формування знань і спеціальних умінь, передбачає здійснення спеціальної роботи для загального розвитку тих, хто навчається, їхнього мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів і здібностей. Наприклад, для інтенсивного розвитку мислення в процесі навчання необхідно викладати на високому рівні складності, у швидкому темпі, забезпечувати усвідомлення суб’єктами учіння своїх навчальних дій.

Крім основних, процес навчання реалізує специфічні функції: інформаційно-пізнавальну, дослідницьку, самоосвітню.

Реалізація інформаційно-пізнавальної функції передбачає відповідний добір та розміщення в часі та дидактичному просторі необхідних блоків оновленого змісту, форм і методів організації навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається.