Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Сад Гетсиманський

Хоч би хоч хтось  був біля  нього, хоч би хоч хтось... Щоб потім, може, колись, може, після довгих-довгих років знайшов  і передав братам (передав хоч  їхнім  дітям), яку  ж  він гірку  чашу  за них  випив. Випив до кінця... До краю... Спалив  усе своє серце... Своє, до кінця вірне, до кінця віддане братське серце... Своє залізне серце... Так, залізне серце...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Надвечір, коли почали до камери залітати мотилі вечірні й товктися несамовито головою в молочний пухир  біля стелі, прийшли два  сержанти при  зброї, понурі й суворі, забрали його  й повели...

VIII

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Андрій підіймався  крутими  сходами, тяжко  й  помалу ступаючи, немов ішов на Голгофу, часто зупинявся збезсилений і заходився раптовим кашлем — йому здавалося, що всередині щось уривається. Він боявся передчасного вибуху крові в своїх  дірявих легенях, а це  було  б зле.  Він  мусить дійти до  кінця, до  самої крапки,  дійти власними ногами.

І він  ішов попід гамаками, як  тоді, в  перший день, коли почував себе  гегемоном, коли серце було  сповнене віри  в людей і гордої певності, що  його  ніхто  не  посміє торкнути пальцем... Тепер він  ішов на  Голгофу...

Ах, коли б же  хтось  знав! Коли б хоч  хтось  знав!..

Потім відчинилися якісь двері... Але Андрій не побачив, що  там  далі  за ними було... Його завели за якусь загородку і...  він  вже  не  бачив, що  там  в  тій  яскравій залі  було, бо йому гойднувся весь  світ:

Перед ним — стояли  три   його    рідних  брати!

Три    його    рідних  брати...

Ноги  підкосились, і  тіло   похилилося,  як   підрізаний колос... Микола дебелою рукою підхопив Андрія й притис його  до  своїх  розхристаних грудей — і Андрій нестримно заридав на  тих  грудях...

— Ну  от...  — посміхався Микола й поляпував пестливо по  спині. — Ну  от...

Михайло засміявся, а Серьога закінчив:

— От  тепер ми  всі  вкупі.

І з викликом глянув туди, де рясніли портупеї й блищали ордени за  столами, застеленими червоним сукном, — гордий, і  мовчазний, і  безстрашний Серьога, орденоносний пілот.

Їх  усіх  прирекли до  розстрілу. Закритий  Ревтрибунал судив  їх. Але не на  підставі зізнань, лише на  підставі «свідчень»  сексотів і провокаторів та на підставі прокурорського пафосу... А головне — на підставі того, чого  «судді» не знали, лише вгадували та тямили, на  що  ці люди здібні.

Ніхто підсудних не захищав і не намагався, рівно ж як і не давав ніхто  захищатись та виправдуватись їм самим, їх взяли не для того, щоб  виправдати, а щоб  засудити. Це був «шемякін суд», де зовсім відсутній інститут захисників, бо при  тому настановленні, яке  всі  ці «суди»  мають, інститут захисників зайвий. А тим  настановленням є — тільки засудити.

Підсудні  це  знали і  навіть  не  збиралися  захищатись. Єдине, що вони могли протиставити цьому «пролетарському судові»,  цій   розгнузданій опричнині,  —  це  ігнорацію й презирство.

Андрій погано слухав  комедію, що  розігрувалася, як  по нотах, — його  мучило інше. Вловивши відповідний момент і  ледве   проштовхуючи слова крізь горло, Андрій запитав

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 50. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи