Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Потім відчинилися якісь двері... Але Андрій не побачив, що  там  далі  за ними було... Його завели за якусь загородку і...  він  вже  не  бачив, що  там  в  тій  яскравій залі  було, бо йому гойднувся весь  світ:

Перед ним — стояли  три   його    рідних  брати!

Три    його    рідних  брати...

Ноги  підкосились, і  тіло   похилилося,  як   підрізаний колос... Микола дебелою рукою підхопив Андрія й притис його  до  своїх  розхристаних грудей — і Андрій нестримно заридав на  тих  грудях...

— Ну  от...  — посміхався Микола й поляпував пестливо по  спині. — Ну  от...

Михайло засміявся, а Серьога закінчив:

— От  тепер ми  всі  вкупі.

І з викликом глянув туди, де рясніли портупеї й блищали ордени за  столами, застеленими червоним сукном, — гордий, і  мовчазний, і  безстрашний Серьога, орденоносний пілот.

Їх  усіх  прирекли до  розстрілу. Закритий  Ревтрибунал судив  їх. Але не на  підставі зізнань, лише на  підставі «свідчень»  сексотів і провокаторів та на підставі прокурорського пафосу... А головне — на підставі того, чого  «судді» не знали, лише вгадували та тямили, на  що  ці люди здібні.

Ніхто підсудних не захищав і не намагався, рівно ж як і не давав ніхто  захищатись та виправдуватись їм самим, їх взяли не для того, щоб  виправдати, а щоб  засудити. Це був «шемякін суд», де зовсім відсутній інститут захисників, бо при  тому настановленні, яке  всі  ці «суди»  мають, інститут захисників зайвий. А тим  настановленням є — тільки засудити.

Підсудні  це  знали і  навіть  не  збиралися  захищатись. Єдине, що вони могли протиставити цьому «пролетарському судові»,  цій   розгнузданій опричнині,  —  це  ігнорацію й презирство.

Андрій погано слухав  комедію, що  розігрувалася, як  по нотах, — його  мучило інше. Вловивши відповідний момент і  ледве   проштовхуючи слова крізь горло, Андрій запитав

Миколу:

— Миколо... А...  Підпис?.. Твій  підпис?.. А?

— Бог  з тобою! — посміхнувся Микола, вгадавши з самого  тону, що десь надужито його  підписом. — Мій  підпис?! А втім, ця  сволота мала досить моїх  підписів у моїй валізі, в тім  числі й чисті бланки з моїм підписом.

Тягар, найстрашніший тягар остаточно сповз з серця...

Їх усіх прирекли до розстрілу.

В числі приречених була низка осіб, а між ними й зовсім юна  сестра їхня  — Галя. Галя  Чумаківна... Ніхто з приречених  не  просив помилування.

Але «помилування» прийшло... Невідомо хто з волі подав апеляцію й так званий «верховний суд» вироку не затвердив через «неоформленість справи». Розстріл було  замінено... двадцятилітньою каторгою.

Лиш не  замінили нічим Катриного божевілля...