Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Сад Гетсиманський

Черговий оперативник викликає людей:

— Іваненко! — вже  не бавиться в піжмурки на  «І» чи на «Ч»,  а просто — Іваненко! — Давай без  вещей!

Іваненко лишає «вещі», затягається наостанку цигаркою, передає недопалок товаришеві й, нічого не  запідозрюючи, іде «без  вещей», він  іде, може, в якійсь формальній справі. Двері пропускають і зачиняються за ним. Він  підходить до столу.

— Прізвище? — запитує прокурор не  глядя, байдуже.

— Іваненко.

Прокурор махає рукою в  напрямку других  дверей. Він не  перепитує навіть ім’я  й  по  батькові або  питає ім’я, але не  питає по  батькові. Тому   часто замість Іваненка Івана Івановича розстрілюють Іваненка Івана Трохимовича. Але яка  різниця! Другим разом розстріляють і Івана Івановича, де він  дінеться?

Людина — Іваненко, Петренко чи Грищенко — відчиняє двері  й вступає у вузенький темний коридорчик... До речі, в тім коридорчику стоїть столик, а в нім  в часи «відпочинку» завжди лежить наган, яким розстрілюють, — орденоносний наган,  бо  нагороджений  орденом за  постійну вірну службу в  «боротьбі з  ворогами народу»... Голос говорить людині: «Прямо!»  Людина йде, і перед нею  відчиняються другі   двері. Сліпуче сяйво  б’є  в  очі  —  за  тими дверима яскраво освітлений льох... Хтось невидимий  бере  людину ззаду  за комір і стріляє їй в потилицю... й штовхає в льох... В льоху  кипить робота...

А тепер — хто  ж розстрілює?

Ви звернули увагу, як зі мною зустрівся вчора Мельник?..

Так  ось  цей  Мельник і розстрілює!..

Андрій був  безмежно вражений. Не  повірив. Дуже  вже то дико. Але  Копаєв повторив тихо  й твердо:

— Так. Оцей Мельник і розстрілює.

«Боже мій!..  Значить... Так  от чому  Мельник має  право безкарно  роздавати махорку!  От  чому   він  поводиться так вільно в цім  пеклі!..»

А Копаєв вів  тремтливим шепотом:

— Так... Розстрілює Мельник. І ще  один. Тут  є  такий червоновидий, веселий, чорнявий хлопець, що завжди вдень розносить передачі, коли хтось  має. Так  от він є тим  другим. Вони завжди — кожної ночі!  — працюють на  пару. Один стріляє,  другий добиває вже  лежачих, тих, кого не  взяла зразу   куля... Тієї  ночі, коли я  був  присутній, розстріляно 296 (двісті дев’яносто шість!) чоловік... Стріляв чорнявий, а Мельник добивав. Він орудував коротеньким ломиком, яким ударяв недострелену жертву по  голові... і він  це  робив так само спокійно й діловито, як він робить під час свого дижуру перевірку камер... Пам’ятаю й  ніколи не  забуду, тієї  ночі стрелили одного молодого інженера. Стрелив той чорнявий і штовхнув. Інженер упав  у льох, але був живий. Очунявши, він  відповз на  руках  до стіни, сперся на  неї  спиною й безтямними очима дивився на  все, що  відбувалося... Мельник підійшов до нього з ломиком і зазирнув у очі.

— Що, надивляєшся? — спитав він лагідно. — Ну, надивляйся, надивляйся... — і продовжував далі  свою працю.

Цементова підлога льоху  зроблена так, як  на  бойні, похило, з канавкою для  стоку крові й води... Люди падали й падали, їх тут же роздягали догола помічники... Їх працювала бригада — всі оті наглядачі й чергові виконують цю функцію в ті дні, коли вони не  чергують в коридорах: якщо ви  спостережливий, ви мусили помітити, що в кожного з них часто бувають червоні, невиспані й  дивні очі  вранці — це  буває після таких от ночей... Отже, людей роздягали й складали в штабелі... Тієї  ночі  були  накладені штабелі по  обидва боки попід стінами. А посередині була  гора  одежі...

Як уже все було закінчено, як уже була покладена в штабель  остання жертва, Мельник, витираючи спітніле чоло, підійшов зі своїм ломиком до нещасного інженера, що  все сидів і безтямно випинав очі.

— Ну  що,  надивився? —  запитав Мельник  ласкавим, стомленим  голосом. —  Ну, а  тепер —  відправляйся!  —  і цюкнув ломиком по  голові.

Потім захололі трупи бригада вантажила, як  дрова, на машини, й  ті  машини геть  десь   їхали. Потім  вантажили одежу... Змивали  підлогу з  шлангів... Їли  при  тому  бутерброди й скалозубили з «товаришкою Клавою», що  забігала до  них, до  веселих хлопців... Уранці Мельник пішов на дижур в корпусі...

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 48. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи