Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Другого дня  дійсно був дижур Мельника. Це  вперше за ці  дні, як  Андрія вкинуто до  камери. Він  увійшов, як  завжди, широким твердим кроком, тримаючи журнал перед собою.

— Доброго ранку, — привітався симпатичний черговий, і...  тут сталося щось дивне. Мельник підвів очі  й зустрівся з  Копаєвим...  Руки його   затремтіли, аж  трохи журнал не випав з  них, а  лице й  шия буйно почервоніли... Одвівши швидко  очі, Мельник  намагався зосередитися, щоб   поставити свою звичайну помітку в журналі... Поставив... На чолі  йому виступив рясний піт... Потім повернувся й, не попрощавшись, як  то він  звичайно робив, швидко пішов з камери. Так, ніби втік.

— Бачили? — спитав Копаєв Андрія.

— Так. Але  що  це  значить?..

Копаєв криво посміхнувся й нічого не  сказав.

Увечері Копаєв  повернувся  з  «гори» зовсім  убитий психічно. Справа  його  закінчилася,  він   підписав  «двохсотку», і йому гарантовано не  15 років, а 20! Суд  — то лиш формальність, комедія. Крапка  на  всьому. Він  ніколи не виживе там, де його  пошлють, значить, все скінчено. Тужив за  дружиною й  дітьми. Сидів і  плакав,  одвернувшись до стіни... Всі  дістали підвищення в рангах там, нагорі, лише його  принесено в жертву...

Опівночі, не  лягаючи спати, Копаєв  розібраний сидів на  ліжку  й з мукою дивився на  Андрія.

— Слухайте... — промовив він  благальним голосом. — Я розкажу вам  про  те, як  тут розстрілюють... Добре? Я розкажу...

Він  благав, він  просив, йому, видно, було  тяжко носити той  тягар на  серці, й він  хотів  з-під нього вивернутися, він хотів  сповіді.

— Добре, — зітхнув Андрій.

І Копаєв розповів, як  тут розстрілюють.

— Ви напевно чули, як ночами гудуть  тут машини... Так от, то звукова заслона, а за тією  заслоною й розстрілюють... Я вам  казав, що тут кожен мусить бути  бодай раз присутнім при  розстрілах. Деякі бували й по кілька разів... Деякі навіть бравують і беруть револьвера до рук, щоб  довести, що в них рука  не  тремтить, разок стрелити... Я був  теж  раз... Все  це відбувається так.

Внизу є великі камери — льохи, такі, як-от були  «брехалівки», зовсім такі.  Ці  камери були, вони й  тепер є.  От людей забирають з різних тюрем з «вещами» й  звозять до таких камер. Люди нічого не запідозрюють, думають, що це їх привозять на  допит або  відправлятимуть на  етап. Курять собі, гомонять, чекають виклику. Бувало, що  назвозять в таку  камеру по  250 чоловік і більше. Це  майже кожної ночі відбувається. З  такої камери ведуть  двері  в  іншу. Ті  двері добре оббиті сукном з другого боку  так, що крізь них  нічого не  чути.  За  тими дверима велика порожня кімната, в  ній стіл, за  столом сидить прокурор. До  речі, завжди п’яний, бо  тверезий того  не  витримає. Перед прокурором список приречених.

Черговий оперативник викликає людей:

— Іваненко! — вже  не бавиться в піжмурки на  «І» чи на «Ч»,  а просто — Іваненко! — Давай без  вещей!

Іваненко лишає «вещі», затягається наостанку цигаркою, передає недопалок товаришеві й, нічого не  запідозрюючи, іде «без  вещей», він  іде, може, в якійсь формальній справі. Двері пропускають і зачиняються за ним. Він  підходить до столу.

— Прізвище? — запитує прокурор не  глядя, байдуже.

— Іваненко.

Прокурор махає рукою в  напрямку других  дверей. Він не  перепитує навіть ім’я  й  по  батькові або  питає ім’я, але не  питає по  батькові. Тому   часто замість Іваненка Івана Івановича розстрілюють Іваненка Івана Трохимовича. Але яка  різниця! Другим разом розстріляють і Івана Івановича, де він  дінеться?

Людина — Іваненко, Петренко чи Грищенко — відчиняє двері  й вступає у вузенький темний коридорчик... До речі, в тім коридорчику стоїть столик, а в нім  в часи «відпочинку» завжди лежить наган, яким розстрілюють, — орденоносний наган,  бо  нагороджений  орденом за  постійну вірну службу в  «боротьбі з  ворогами народу»... Голос говорить людині: «Прямо!»  Людина йде, і перед нею  відчиняються другі   двері. Сліпуче сяйво  б’є  в  очі  —  за  тими дверима яскраво освітлений льох... Хтось невидимий  бере  людину ззаду  за комір і стріляє їй в потилицю... й штовхає в льох... В льоху  кипить робота...