Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Сад Гетсиманський

— Моряк.

— А хто  малює в камері?

— Мені здається, що треба було б запитати — хто малює в коридорі. Думаю, що  наглядач.

— Лишім його, — втрутився котрийсь, — з цього ідола нічого не  доб’ємось.

Вони взагалі нічого не добились. Пошуміли, покричали, що  покарають усю  камеру, та  й  зачинили двері. Лиш по якомусь часі  поступив наказ, що  за  обтирання стін  належиться сувора кара. Хтось уже  доніс. Та  дотриматись того альбіносового наказу було  дуже  тяжко, бо стіни мали такий вигляд, що  сам  «наймудріший» не  зміг  би  встановити, чи терто по  них  калошами, чи  не  терто, а  якщо терто — то коли саме, в якому столітті.

Курси малювання функціонували далі.

Були ще  курси механіків, електриків, тракторобудівні, шоферські,  шевські,  кравецькі,  куховарські, столярські, агрономічні, креслярські, металообробні і навіть голярські. І навіть театральні. Люди все намагалися опанувати ті фахи й ремесла, які  їм придадуться в біді й полегшать їхню  долю в тих  місцях, куди  їх позаганяють всі  ті ОСО, Трибунали, Спецколегії та Тройки. І виходило, що  всі  фахи добрі  і всі можуть придатися. А навчитися тут можна було  всьому, аж до писання наукових розвідок про  кам’яну епоху  включно. Аж до авіабудівництва і старогебрейської мови.

Не  міг тільки ніяк підібрати для себе  підходящого практичного фаху професор Маневич. Маленький, короткозорий, слабенький  і  наївний  та  розсіяний, як   всі   професори, особливо від  наук  гуманітарних (а  Маневич був  професор старогебрейської мови). Фах  його  добрий, але  навіщо десь за  полярним  колом старогебрейська мова? Справді, треба мати фах більш практичний. І він то спинявся на найлегшій професії голяра, то  знову кидався  до  агрономії, збираючись   за  полярним  колом вирощувати помідори, то  знову передумував і  схилявся до  кравецтва, та  все  розпитував, як  там  буде, куди  їх поженуть. Загально всі  вирішили, що поженуть їх поближче до Північного бігуна[35], а може, навіть, висадять на  крижину, як  Чкалова. Симпатичний і наївний професор, як  великий дітлах, побивався: як  же він  вчитиме кравецтво, коли невідомо, як  там, з чого  там  і що  там  треба буде  шити. А  Руденко з  найсерйознішою  міною малював для  нього перспективу та все  потішав, щоб  не  журився, бо там ні кравецтво, ні вся інша морока, якої люди  тут вчаться, зовсім не  буде  потрібна, бо  там  буде  інша робота.

— Яка  ж буде  робота, товаришу Руденко?

— Пустякова.

— Ну  ж, скажіть. Ви  знаєте.

— Там  багато білих  ведмедів. Так  от  треба буде  їх  ловити.

— Білих ведмедів?

— А ви  ж думали. Але  не  журіться, норма пустякова.

— А яка  ж норма?

— Всього три  штуки на  одного. Щоденно.

— Боже мій, Боже! А як  же  ж їх ловити, як  я не  вмію?!

— Нічого. Не  святі  горшки ліплять.

Камера беззлобно потішалася, а  професор  навіть того не  помічав. Звідки йому — старенькому професорові старогебрейської мови, що вперше сидів у тюрмі і не відомо за що, — звідки йому було  знати, які  саме  норми будуть  там, куди  його  обіцяв запроторити слідчий. А обіцяв. І саме  на Північний бігун.  Професор все  сприймав за  чисту  монету. Тим  більше що він був глибоко певен, що в цій країні нічого нема неможливого, особливо певен у могутності НКВД і що саме  тут  все  можливе. Коли вже  з нього — старенького й безобідного жерця науки — зроблено страшного терориста і  він  вже  навіть сам  не  певен, чи  не  був  він  ним справді, то тут все  можливе. Все  можливе. І він  не  давав Руденкові спокою з  тими проклятими ведмедями, з  жахом задивляючись у таку  невідрадну перспективу. Аж поки Руденко не зжалився над  ним і не спростував свого чудесного проекту, пояснивши сумно, що, на жаль, «не ми будемо ловити білих ведмедів, а навпаки — білі ведмеді ловитимуть нас, дорогий професоре!»

Були ще  курси чужих  мов  — англійської, німецької та грецької. Крім наук, люди займалися ще  іншою, творчою працею: шили,  власне,  латали, свої   лахи, робили  голки, чубуки, люльки, доміно, шахи й  кості для  гри, вишивали на  своїх  рушниках, а  то  й  на  ганчір’ї квіти, зайчиків, голубів, що  цілуються, й  навіть портрети своїх  товаришів, а найчастіше — якісь дівочі обличчя.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 31. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи