Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— Зайдіть, бо  він  не  може встати.

— Нічєво,  нічєво, пускай падайдьот!  —  обірвав лікар Охріменка грубо.

— Та  ви  людина чи?!  — визвірився Голіят. Та  тут Охріменка спинив Андрій:

— Нічого, не  хвилюйтесь. Я от зараз...

Перемагаючи біль  і млость, Андрій встав  з допомогою Давида, а  тоді, одсторонивши  його  рукою,  підійшов  до дверей.

— Я «бальной».

— Ви  бальной? Хорошо. Что  с вамі?

— Ребро зламали.

— Гдє  же  ви  єво  сламалі?

— Не  я зламав, а мені зламали.

— Упалі?

— Ні, кинули!.. Стрибали!.. Гасали!..

— Гм... Єто  хорошо. І что  же  ви  хотітє?

— Як то? (Андрієві заклекотало в грудях.) Без  сторонньої лікарської допомоги?..

— Кто  ваш  слєдоватєль?

— Сергєєв.

— Ага...  А ви  показанія давалі?

Від  несподіванки  Андрій похитнувся.  Не   міг  знайти слова,  тільки клекотав  легенями.  Подивився  якусь мить мовчки в блискуче пенсне, поворушив губами, а тоді, так і  не  знайшовши  потрібного слова, спазматично хлипнув і раптом харкнув у те пенсне кров’ю.

Лікар  шпарко  гримнув  лядою  «кормушки»,  закрив  її перелякано, а  Андрій поточився,  трохи не  впавши. Його не  підтримав ніхто, бо  всі  були  приголомшені фіналом лікаревого візиту. Серед цієї  загальної розгубленості Андрій доплентався до свого місця й ліг. Заплющив очі й так лежав. Йому стало до всього байдуже.

Так  скінчився лікарів візит.