Розділ «Арешт»

Франсін Морріс: Вони стояли так близько. Ніяк не можу викинути це з голови.

Джун Морріс: Чому, бо в нього кров носом ішла? У Ролфа Джейкобса теж таке було, на дитячому майданчику минулого року, коли він упав. І я не злякалася. Хотіла дати йому свою носову хустку, але не встигла, бо місіс Ґріша повела його до медсестри.

Детектив Андерсон: Далеко ти від нього стояла?

Джун Морріс: Ой, не знаю. Він був на парковці, а я — на тротуарі. Це далеко?

Детектив Андерсон: Я цього теж не знаю, але з’ясую, будь певна. Подобається тобі содова?

Джун Морріс: Ви мене вже питали.

Детектив Андерсон: Ох, точно, питав.

Джун Морріс: Старі постійно все забувають, так мій дідусь каже.

Франсін Морріс: Джуні, це нечемно.

Детектив Андерсон: Усе гаразд. Здається, ти маєш мудрого дідуся, Джун. Що сталося потім?

Джун Морріс: Нічого. Тренер Террі сів у свій фургон і поїхав геть.

Детектив Андерсон: Якого кольору був фургон?

Джун Морріс: Ну, мабуть, міг би бути білим, коли б його помили, та він був дуже брудний. А ще робив багато шуму й отого сизого диму. Фу.

Детектив Андерсон: А збоку нічого не було написано? Може, назва фірми?

Джун Морріс: Ні. Просто білий фургон.

Детектив Андерсон: Номери помітила?

Джун Морріс: Нє-а.

Детектив Андерсон: Куди поїхав той фургон?

Джун Морріс: По Барнум-стрит.

Детектив Андерсон: І ти певна, що чоловік, який розповів тобі про кров із носа, був Террі Мейтлендом?