Розділ «Гора»

Артем закусив край нижньої губи.

— Там… у тій сумці, яку я везтиму… там теж будуть гроші?

Каха зітхнув:

— Ні.

Хлопець закліпав — його муляло запитати «а що там буде?», — проте розумів, що це неправильно, таке запитання ще не згода, але напевне поворот у небажаний бік. Натомість нетвердо проказав:

— Я відмовляюся. — Він був молодим і подеколи трохи наївним, але не дурним.

Каха з Мусою перезирнулися. Чеченець підсунув своє крісло ближче до табурета, на якому сидів Артем.

— Послухай, братан, добре, якщо ти хочеш знати, ми…

— Ні, ні, — хлопець відсторонився, — я не хочу. Не хочу навіть чути про це.

Каха жестом наказав Муслімові заткнутися, потім подався вперед і, впершись ліктями в коліна, заговорив:

— Ну чого ти боїшся? Чого кіпішуєш? Ми ж не ідіоти, братішка, реально подумай, просто, блядь, поворуши мізками: те, що ти везтимеш, коштує в рази більше за… — Каха майже закінчив «за твоє життя», та вчасно схаменувся, — за твою задницю. Тобі нічого не загрожує, ти нічим не ризикуєш насамперед тому, що ніхто не ризикуватиме тим, що ти везтимеш. У нас усюди свої люди, повір мені.

— У сумці наркотики, так? Там буде наркота?

— Тьома…

— До сраки це. Я не хочу. Я нікуди не поїду.

Грузин підвищив голос:

— Тьома.

— Я не брав ніяких грошей, і я нікому нічого не винен!

Каха похитав головою з виглядом людини, яка втомилася доводити очевидне.

— Ти ж розумний пацан. Ти вже от півроку в Москві, тобі не набридло розвозити одяг і піци? — Його голос мінився оксамитом. — Подумай про А´лію.

До цього моменту Артем прагнув якнайшвидше завершити розмову й піти. Після слів про дівчину хлопець скипів.