Розділ «Гора»

Муса сів у вільне крісло навпроти Чингіза, співчутливо зиркнув на Люцифера, потім одним махом влив у горлянку горілку і, кривлячись, пробубнів:

— Як можна було так позбиткуватися із собаки?..

За кремезним Мусою Артема майже не було видно, тож Чингіз і Нєфьодов поглянули на українця, лише коли чеченець сів. На дивані вистачало місця, проте хлопець застиг ні в сих ні в тих, не наважуючись просити значно старшого Каху потіснитися.

— Візьми табуретку. — Чингіз махнув рукою в бік кухні.

— Чого такий кислий? — вищирився Нєфьодов. Артем приніс табурет й умостився на ній спиною до телевізора. Росіянин потрусив перед ним напівпорожньою пляшкою. — Наливати? Чи ти хочеш коньяку?

Артем нічого не хотів. Починаючи з березня, Чингіз незмінно запрошував його на п’ятничні пиятики. Спочатку було весело. Вони збиралися одним і тим самим складом — Муса, Каха, Чингіз і Нєфьодов — напивалися, поки Чингіза не вирубувало, а потім їхали машиною Кахи до нічного клубу, де набиралися ще дужче. Зрештою Муса, Каха та Нєфьодов знаходили собі повій, і всі роз’їжджалися. Та невдовзі це почало втомлювати. Артем був не проти випити, але не розумів, який сенс жлуктити до втрати пульсу кожного довбаного тижня і потім усю ніч висячити в клубі. Крім того, ніхто з товаришів по чарці не був йому особливо близьким — просто колеги, не більше, — і хлопець так і не навчився розслаблятися в їхній компанії. Зі Славою та Чингізом було трохи простіше, вони, як і Артем, працювали кур’єрами, а от Каху та Мусу хлопець майже не знав. Зважаючи на те, як чеченець із грузином поводилися, вони були чи то наближеними до власників компанії, чи то самими власниками, які з якихось причин симпатизували Славі Нєфьодову та Чингізу Ахундову. Ну, і віднедавна йому, Артемові, також.

— Горілку, — махнув рукою Артем.

Він втомився. Волів виспатися, а завтра навідатися до Алії, втім, серед усіх кур’єрів чоловіки чомусь обрали саме його, і хлопець не наважувався відмовитися.

— До дна! — наказав росіянин.

Артем шумно видихнув і з другої спроби заковтнув усе, що налив Нєфьодов.

— Хочеш іще? — Росіянин вищирився; Артем замотав головою, і тоді Нєфьодов підсунув йому коробку із залишками піци: — На, заїж.

Артем схопив найближчий великий шматок і взявся жадібно жувати.

Каха відірвався від телевізора й опустив очі на українця:

— Ми на тебе чекали. — Його погляд був гострим і сфокусованим. Грузин або не пив узагалі, або ж алкоголь на нього майже не діяв.

— Мене? — перепитав Артем.

— Ну, так.

— Чому мене?

Кахабер подав знак чеченцю. Той дістав із задньої кишені зім’ятий конверт гірчичного кольору та поклав його на стіл перед Артемом. Хлопець звів брови.

— Що тут?

— Відкрий.