Розділ «Гора»

— А що Алія?

Кутасте обличчя грузина розпорола єхидна посмішка:

— Породиста сучечка, так?

— Вона не су… — У шлунок наче линули окропу, і хлопець прикусив язика. Тижнів п’ять тому, під час чергової п’ятничної вакханалії, він сп’яну розбовкав чоловікам про Алію. Похизувався. По тому Муса та Чингіз не оминали нагоди поглузувати з нього — цікавилися, як там його королівна. Артем зазвичай не реагував, вважаючи їхні кпини безневинними, зате тепер, перескакуючи поглядом з обличчя на обличчя, скрізь натикаючись на загадкові напівпосмішки, несподівано відчув, як нутрощами розпливається нестерпний пульсуючий жар. — Вона ж не хвойда? Ви ж не… — хлопець скривився. — Бля, та ви гоните! То ви це знали? Ви знали про неї? Вона просто повія?

Муса ляснув себе по лобі, опустив долоню на очі й похитав головою.

— Ну ти даєш, пацан.

— Не повія вона, не сци, — мовив Каха.

Артем однаково наїжачився:

— Тоді на хріна ти її вплутуєш?

— Я не вплутую. Я просто кажу, що твій фінансовий стан не дає змоги зробити таку сучечку, як Алія, щасливою. Розумієш, про що я? Такі баби для серйозних мужиків, а не для розвізників піци. Ні, ти не подумай, я ні на що не натякаю, мабуть, ти їй сподобався, просто уяви, як довго ти зможеш її втримувати. — Він прискалив око, крива посмішка не сходила з бородатого лиця. Артем понуро тупився у бородавку. — Ну? Уявив? Будеш водити на побачення до McDonalds’а? Покатаєш на метро? Чи на своєму драндулеті?

Каха кинув швидкий погляд на Мусу. Чеченець, склавши долоні біля губів, мовчав. Чингіз зсунувся і тепер уже напівлежав у кріслі. Посоловілі очі приклеїлися до телевізора. Славік Нєфьодов підкурював другу цигарку й намагався не дивитися на Артема. Каха правив далі:

— Не ображайся, брате, це Москва. Це гірше за джунглі, тут сотні таких, як ти, щодня б’ються за кращий шматок м’яса та за сучечок, як-от твоя Алія. — Каха прицмокнув, смакуючи останньою фразою, анітрохи не переймаючись тим, що її неначе зціджено із третьосортного фільму. — Гарні новини: Москва — це ще й місто можливостей. І це місто просто зараз, от просто в цей момент, підкидає тобі можливість. Місто дає тобі шанс стати мужиком, якого вона поважатиме. Мужиком, з яким вона захоче бути, а не час від часу трахатися. Розумієш? Через місяць зможеш повести її до «Остерія Б’янка». Чи в «Турандот». Через півроку повезеш на Мальдіви. Чи куди їй там заманеться.

Артем не зводив із грузина сторожкого погляду. Усі думки немовби замерзли. Каха промовисто скосив очі на конверт і продовжив:

— Не гарячкуй. Заспокойся і вислухай мене: я розповім, як усе буде. Потім дозволю тобі поставити одне запитання — одне, не більше — і обіцяю, що відповім на нього, нічого не приховуючи. Що б ти не спитав, я відповім правду. А далі ти вирішиш. Якщо раптом щось не сподобається чи ти просто засциш, вийдеш через ці двері, і більше ми до цієї розмови не повернемося. Будеш розвозити піцу. Чи попрешся на Донбас, воювати із цими, з казачками нашими ряженими. Мене, блядь, не гребе. Просто вислухай.

Каха замовк. Артем усе ще супився, проте ворожості в погляді більше не було.

— Кажи.

— Нічого надскладного від тебе не вимагають. Потрібно доправити сумку із цінним вантажем за кордон. Зрозуміло, що ніхто не зацікавлений, аби тебе із цією сумкою зупинили, тому ти не переноситимеш її через митний чи безпековий контроль ні тут, у Москві, ні там, куди полетиш. У нас це неможливо в принципі — тобі ж відомо, на сек’юриті роздягають до трусів. У пункті призначення перевірка не така прискіплива, та це однаково ризиковано. — Каха ніби підштовхував слова назустріч Артемові. — Сумку тобі передадуть у терміналі, вже після всіх перевірок. Не питай, як вона туди потрапить, це не твоя проблема, і знати про це необов’язково. Тобі треба лише зареєструватися на рейс, не привертаючи увагу, пройти на посадку та в заздалегідь домовленому місці підібрати вантаж. Якщо після нашої розмови ти погодишся, я поясню, де і як забиратимеш сумку. Зазвичай наша людинка в аеропорту підкидає її до одного з туалетів — це єдине місце без камер. Узявши сумку, сідаєш на літак і летиш до пункту призначення. Після приземлення, не виходячи із безмитної зони, прямуєш до сховку, про який я тобі розкажу (в основному це знову туалет), і лишаєш там сумку. На цьому все. Ага, ледь не забув — летиш звичайним рейсом, економ-клас, ніяких надмірностей, усі транспортні витрати ми беремо на себе.

Каха відкинувся на спинку дивана й знову заклав ногу на коліно.

— Ну що?

Темні очі грузина не відчіплялися від Артемового обличчя. Хлопець мовчав, втупившись у жилку, що надималася на його лобі, шукав у голосі напруження, роздратованість чи навіть притлумлену агресію, проте нічого такого не було. Зрештою очі Кахабера набули мутнуватого відтінку, як у ще геть несвідомих немовлят, і він мовив: