Розділ «Гора»

Анна сіпнулася, немовби слова поцілили їй у сонячне сплетіння.

— Ні.

— Багато там?

Вона вагалася.

— Трохи більше за тисячу доларів.

— Сотками?

Повільно, начебто хтось тримав її ззаду за потилицю, Анна повела з боку в бік головою: ліворуч, праворуч, потім знову ліворуч.

— Ні. Є двадцятки та п’ятірки.

— Добре. — Чоловік потер долоні: важив не номінал, а кількість папірців. — Просто чудово. Я візьму їх завтра, о’кей?

Анна довго не відповідала, проте Парамонов не зводив із неї погляду, і жінка зрештою кивнула. Єгор кивнув у відповідь і відвернувся, проте за мить іще раз озвався:

— Ти казала, тобі потрібно до Бангкока.

Слова повисли між ними хмаркою білого туману.

— І що? — з горла випорснув дивний, мало схожий на слова, булькітливий звук.

— Літак летів до Пекіна.

— Я з пересадкою.

Парамонов звів брови:

— Через Пекін?

Ліворуч від нього з-під ковдри вигулькнуло скривлене обличчя Лоуренса Ґрейса.

— Чорт забирай, коли ви нарешті позатикаєтесь?!

— Пробач, — перепросила Анна англійською.