Розділ V

— Що ти сказав?

Він відкинув з лоба спітніле волосся.

— Люди ненавидять нас усюди, куди ми приїжджаємо. Бо їм обіцяють, що шахта не зашкодить довкіллю, а вона завдає йому непоправної шкоди. А ось тут, — він по-російськи фаталістично знизав плечима, — у цій Богом забутій піщаній дірі, кого це може турбувати?

— Угу, — сказав я, приголомшений тим, як далеко наші голоси розлітаються по пустельній вулиці, — тут справді порожньо, скажи?

— Так. Справжній цвинтар. Тут іще живе тільки одна родина. Он оті люди, бачиш вантажівку перед будинком? Нелегальні емігранти, я думаю.

— А ти й твій батько емігранти легальні?

Легальність була проблемою в школі; деякі з дітей легальними не були, і про це висіли повідомлення в коридорах.

Він насмішкувато пирхнув:

— Аякже. Шахта стежить за цим. Або хтось, кому доручено цю справу. А он там двадцятеро або й тридцятеро людей, усі чоловіки. Живуть в одному домі. Мабуть, наркотиками торгують.

— Ти думаєш?

— Там відбувається щось дуже дивне, — похмуро мовив Борис. — Це все, що я знаю.

Будинок Бориса, з двома вільними, заваленими сміттям будівельними майданчиками обабіч, був дуже схожий на будинок батька й Ксандри: килим від стіни до стіни, нова побутова техніка, те саме планування, зовсім мало меблів. Але в домі було надто жарко, щоб почуватися затишно; вода в басейні висохла, на дні лежало кілька дюймів піску, не було жодного натяку на подвір’я, навіть кактусів. Скрізь — на побутовій техніці, на столах, на кухонній підлозі — лежав тонкий шар пилюки.

— Хочеш випити? — запитав Борис, відчиняючи холодильник, де виднівся ряд блискучих пляшок німецького пива.

— Ух ти, дякую!

— У Новій Ґвінеї, — сказав Борис, витираючи лоба тильним боком долоні, — коли я там жив, пам’ятаєш? Одне слово, сталася велика повінь. Змії… страшні й небезпечні… міни з часів Другої світової війни, які досі не вибухнули, плавали на подвір’ї, багато гусей передохли. Коротше, — сказав він, відкриваючи пляшку з пивом, — уся наша вода зіпсувалася. Тиф. Нам залишилося тільки пиво — пепсі закінчилося, люкозад закінчився, йодні пігулки для очищення води закінчилися, протягом кількох тижнів мій батько і я, навіть мусульмани, не мали пити нічого, крім пива! На обід, на сніданок, будь-коли.

— Звучить непогано.

Він скривив гримасу.

— У мене весь час боліла голова. Тамтешнє пиво — у Новій Ґвінеї — було дуже погане на смак. А ось це — чудове. У морозильні є також горілка.

Я мало не погодився випити горілки, щоб вразити його, але пригадав про спеку й про повернення додому і сказав:

— Ні, дякую.