Розділ V

Він пирснув:

— Трахну тебе в дупу.

— Справді? Російською?

Він засміявся, виставивши сірі зуби, в яких не було нічого американського.

— Українською.

— Я думав, в Україні розмовляють російською мовою.

— Це так. Але залежить від того, про яку частину України йдеться. Ці дві мови не дуже відрізняються. — Він клацнув язиком, закотив очі. — Ну, не дуже сильно. По-різному там називаються числа, дні тижня, деякі слова. Моє ім’я вимовляється інакше українською мовою, але в Північній Америці легше застосовувати російську вимову й говорити Боріс, а не Борис. На Заході всі знають Боріса Єльцина… — Він схилив голову набік. — Боріса Беккера…

— Боріса Баденова…

— Кого? — різко запитав він, ніби я його образив.

— Бульвінкля[68]. Боріса й Наташу.

— О, так. Князя Боріса. «Війна і мир». Мене назвали на його честь. Хоч прізвище князя Боріса Друбецькой, а не те, яке ти назвав[69].

— Тож яка твоя рідна мова? Українська?

Він стенув плечима.

— Можливо, польська, — сказав він, відхиляючись назад на стільці й відкинувши своє темне волосся вбік кивком голови. Його очі були жорсткими й веселими, дуже чорними. — Моя мати була полькою, з Жешува, що біля українського кордону. Російська мова, українська — Україна, як ти знаєш, була частиною Радянського Союзу, тому я розмовляю обома мовами. Можливо, не так часто російською — ця мова більше годиться для того, щоб матюкатись і проклинати. Зі слов’янськими мовами — російською, українською, польською, навіть чеською — досить знати одну з них, щоб розуміти інші. Але тепер мені найлегше розмовляти англійською. Раніше було навпаки.

— Що ти думаєш про Америку?

— Усі тут усміхаються — так широко! Принаймні більшість людей. Ти, можливо, усміхаєшся не так часто. Вони здаються мені такими дурними!

Він був, як і я, єдиною дитиною. Його батько (народжений у Сибіру, українець із Новоаганська) був шахтарем і геологом.

— Велика й важлива робота — він мандрує по всьому світу.

Мати Бориса — друга дружина його батька — померла.

— Моя мати також померла, — сказав я.