Розділ IV

— І в мене смачно, — сказав мій тато, який скептично ставився до італійської їжі, і я часто чув, як він нарікав на перепомідорену, утоплену в маринаді пасту, яка стояла тепер перед ним.

Зайнявшись своєю їжею, яка, мабуть, була досить холодною, судячи з того, як довго вони були відсутні, вони неквапно продовжили розмову.

— На жаль, знову нічого не вийшло, — сказав він, відхиляючись назад на стільці й граючись із сигаретою, яку тут було заборонено палити. — Ось так мені щастить.

— Я ладна об заклад побитися, що ти був великим актором.

Він стенув плечима.

— Навіть коли ти молодий, пробитися туди непросто. Тут ідеться не лише про талант. Багато залежить від твого вигляду й від твоєї фортуни.

— Але все-таки, — сказала Ксандра, витираючи кутик губ накрученою на палець серветкою, — ти був актором. Я не можу цього не бачити.

Невдала акторська кар’єра мого батька була улюбленою темою його розмов, і хоч Ксандра, здавалося, була неабияк зацікавлена цією темою, щось підказувало мені, вона чула про це не вперше.

— Чи хотів би я продовжити кар’єру? — сказав мій тато, споглядаючи своє безалкогольне пиво (чи воно було міцністю в три відсотки? Я не міг цього бачити з того місця, де сидів). — Мушу сказати, що так. Це той жаль, який, мабуть, буде вічним. Я хотів би якось застосувати свій дар, але мені не пощастило. Життя має дивну звичку перешкоджати нашим намірам.

Вони глибоко поринули у власний світ. А мені приділяли стільки уваги, що я з тим самим успіхом міг би перебувати тепер в Айдахо. І мені було байдуже, помічають вони мене чи ні, бо я знав цю історію. Тато, який був театральною зіркою в коледжі, недовго заробляв собі на життя акторською професією: озвучив кілька рекламних роликів, зіграв кілька дрібних ролей (убитий плейбой, зіпсований син ватажка банди) на телебаченні та в кіно. Потім, після того як він одружився з моєю матір’ю, його ентузіазм пропав. Він називав довгий список причин, чому йому не вдалося пробитися в акторському світі, і найчастіше я чув про таку: якби моя мати досягла трохи більших успіхів як модель або працювала з більшим ентузіазмом у цій галузі, він мав би більше грошей, щоб зосередитися на акторській діяльності, не працюючи щодня для заробітку.

Тато відсунув тарілку. Я помітив, що з’їв він не дуже багато, — і це часто означало в мого батька, що він напився або збирається почати пити.

— У якусь мить мені довелося плюнути на свої невдачі й піти геть, — сказав він, зіжмакавши серветку й кинувши її на стіл.

Цікаво, чи розповів він Ксандрі про Мікі Рурка, якого вважав, окрім мене та моєї мами, головним мерзотником, що сприяв загибелі його кар’єри?

Ксандра зробила великий ковток вина.

— Ти думаєш коли-небудь повернутись у ті сфери?

— Авжеж, думаю. Але, — він похитав головою, ніби відхиляючи якесь нахабне прохання, — ні. Посутня відповідь на це запитання — ні.

Шампанське залоскотало моє піднебіння — далеке, запилюжене, ігристе, розлите в пляшки у той щасливий рік, коли мама була ще жива.

— Я хочу сказати, що в ту ж таки секунду, коли він мене побачив, я знав, що йому не сподобався, — спокійно сказав тато.

Отже, він розповів їй про Мікі Рурка.

Вона похитала головою, випила решту свого вина.