Розділ X

Ми підняли келишки й випили.

— Яка красуня! — Борис зі стуком поставив келишок. — У мене йшла обертом голова, коли я наближався до неї. Я ставав п’яним, лише дихаючи з нею одним повітрям.

— А ти з нею спав?

— Ні… Хоч і намагався… Правда, одного разу вона мені добре попрацювала руками в спальні свого малого брата, вона була тоді п’яна й у чудовому настрої.

— Чувак, схоже, я невчасно поїхав.

— Звичайно, ти надто поквапився. Я тоді кінчив у штани, вона ще й змійку не встигла розстебнути. А скільки їй давали грошей, — сказав він, потягшись до мого порожнього келишка. — Дві тисячі на місяць! Стільки вона могла витрачати лише на шмотки. Але вона має їх уже дуже багато, навіщо купувати ще! Одне слово, на Різдво я жив, як ото показують у кіно, коли дзвенять монети й усюди знак долара. Мій телефон не переставав дзвонити. Усі були моїми найкращими друзями! Дівчата, яких я ніколи раніше не бачив, цілували мене й віддавали мені золоті прикраси з власних ший! Я ковтав усі наркотики, які в мене були, наркотики кожного дня й кожної ночі, насипав доріжки, довгі, як моя рука, а проте грошей у мене завжди вистачало. Я був наче «Обличчя зі шрамом»[159] нашої школи. Один із хлопців подарував мені мотоцикл, другий — потриманий автомобіль. Збираю свої манатки з підлоги, а з кишень випадають сотні доларів, і я не маю жодного уявлення, звідки вони.

— Як швидко ти навчився загрібати гроші!

— Не розказуй мені про це. Я завжди так навчаюся. Кажуть, що досвід — найкращий учитель, і це правда, але мені пощастило, що цей досвід мене не вбив. Іноді… здебільшого після того як вип’ю кухоль пива, я можу насипати собі доріжку або дві. Але здебільшого я цього не роблю. Випалив себе геть начисто. От якби ти зустрів мене десь п’ять років тому? Я тоді був такий. — Він глибоко втягнув щоки. — Але… — офіціант з’явився знову з кількома оселедцями й пивом, — годі про це. А як, — він оглянув мене з голови до ніг, — живеться тобі? Схоже, що непогано?

— Більш-менш.

— Ха! — Він відхилився назад і поклав руку на спинку дивана. — Кумедний старий світ, еге? Торгуєш антикваріатом? У старого гомика? Він узяв тебе партнером у свій бізнес?

— Та взяв.

— Грандіозне шахрайство, я чув.

— Точно.

Він подивився на мене згори вниз.

— Ти щасливий?

— Не дуже.

— Послухай тоді! У мене блискуча ідея! Іди працювати до мене!

Я засміявся.

— Ні, я не жартую! Ні, ні, — сказав він, владно примусивши мене замовкнути, коли я намагався урвати його, наливаючи ще одну чарку й посунувши її по столу до мене. — Скільки він тобі платить? Повір мені, я платитиму тобі вдвічі більше.

— Ні, я люблю свою працю. — Я ледве вимовляв слова, невже я справді так напився? — Мені подобається те, що я роблю.