Розділ X

— Отже, за нашу зустріч!

— За нашу зустріч! І за долю, яка допомогла нам знову зустрітися.

Щойно ми випили, Борис негайно заходився їсти.

— І чим ти, власне, займаєшся? — запитав його я.

— Тим і сим. — Він усе ще їв із жадібністю голодної дитини. — Багатьма речами. Кручуся-верчуся, ти розумієш?

— І де ти живеш? У Стокгольмі? — запитав я, коли він нічого не відповів.

Він підняв руку й змахнув нею широким жестом.

— Усюди.

— Наприклад?

— У Європі, Азії, Північній і Південній Америці…

— Це покриває велику територію.

— Ну, знаєш, — сказав він із повним ротом оселедця, витираючи з підборіддя сліди соусу. — Я також володію невеличким бізнесом, якщо ти правильно мене розумієш.

— Поясни.

Він запив оселедця великим ковтком пива.

— Ти знаєш, як це робиться. Мій офіційний бізнес називається агенцією з прибирання помешкань. Я наймаю на службу здебільшого поляків. У назві ми скаламбурили непогано. «Полічистка». Як тобі? — Він надкусив варене яйце. — А яке в нас гасло, вгадай! «Ми вас чистимо й вичищаємо!» Ха-ха!

Я зрозумів, що він мені бреше.

— То виходить, весь цей час ти жив у Сполучених Штатах?

— Ой, ні! — Він налив нам іще по одній чарці горілки й підняв свою для тосту. — Я багато мандрую. Тут я живу шість або вісім тижнів на рік. А решту часу…

— У Росії? — запитав я, перекинувши свою чарку й витерши рот тильним боком долоні.

— Там я буваю нечасто. У Північній Європі. У Швеції, Бельгії. Іноді в Німеччині.