Розділ VI

— Гм… — сказав я, коли вирішив, що пауза непристойно затяглася. — «Війна світів» почнеться через п’ятнадцять хвилин.

— Я покажу їй «Війну світів», — погрозливим тоном сказав Борис, підводячись.

— Куди ти йдеш? — запитав я. — До «Дабл Р»?

Борис спохмурнів.

— Смійся, смійся, — сказав він, натягуючи свій сірий совєтскій плащ. — Для твого батька буде потрійне Р, якщо він не виплатить гроші, які заборгував тому чоловікові.

— Потрійне Р?

— Револьвер, розстріл, ридання, — сказав Борис із похмурим слов’янським сміхом.

Це з якогось кінофільму чи звідки? — дивувався я. Потрійне Р? Де він на це натрапив? Хоч я доклав чималих зусиль, щоб викинути події цього дня з пам’яті, Борис неабияк налякав мене своєю останньою реплікою, і я нерухомо сидів унизу, тупо дивлячись «Війну світів» із вимкненим звуком, слухав гуркіт машинки для виготовлення льоду та звук полоскання на вітрі парасолі в патіо. Попперові передався мій настрій, він був не менш накручений, аніж я, і з гучним гавкотом стрибав із канапи на кожен звук, що лунав поблизу дому, — тож коли незабаром після того, як споночіло, якась машина й справді звернула на під’їзну доріжку, він метнувся до дверей і зчинив гавкіт, що налякав мене мало не до смерті.

Але то був лише батько. Він був пом’ятий, осклілий і явно в поганому гуморі.

— Тату? — Я ще перебував під кайфом, і тому мій голос був надто засапаний і дивний.

Він зупинився внизу під сходами й подивився на мене.

— Сюди приходив один чоловік. Якийсь містер Сільвер.

— Справді? — перепитав батько досить неуважним голосом.

Але він стояв нерухомо, тримаючись руками за перила.

— Він сказав, що хоче зустрітися з тобою.

— Коли він був? — запитав батько, заходячи до кімнати.

— Близько четвертої години по обіді, так мені здається.

— Ксандра була вдома?

— Я її не бачив.

Він поклав руку мені на плече й десь на хвилину замислився.