Розділ «День третій»

Інтернат

— Пусти малого, — каже.

Чоловік дивиться на Пашу з викликом і відразою, проте й відрази як такої не стає, і виклик виходить якийсь непереконливий, і відповісти він Паші нічого не може, тому лише дивиться й мовчить.

— Давай-давай, — строго додає Паша. Додає достатньо твердо, аби чоловік далі не мовчав, але й доволі миролюбно: не вистачало ще влаштувати мордобій тут, на руїнах.

— Ну, давай, — цідить чоловік і хоче ще щось сказати, але Паша його вже не слухає.

— Сідай, — кидає малому. Той підходить, сідає на складену купою цеглу, простягає до вогню замерзлі долоні.

— Взуття скидай, — радить йому Паша. — Шкарпетки сухі вдягни.

Малий не сперечається: скидає кросівки, стягує шкарпетки, риється в наплічнику — шукає сухі. Паша відходить убік, аби не нервувати серйозних чоловіків у чорних куртках. Знаходить розбитий стілець без однієї ніжки, ставить його під стінку, якось примощується. Чоловіки, побачивши, що Паша відійшов і ні на що більше не претендує, заспокоюються, малого не чіпають. Як пси, одне слово: відігнали загрозу, розслабились. Жінки до них не підходять, бояться, сидять віддалік, ловлять тепло.

— Так а куда йти? — питає один, темноликий, жовто-зубий, в облізлій шапці, на бобра схожий. — Далеко ти дійдеш? — питає він невідомо кого.

— Перейдемо фронт, до станції доберемось, — відповідає йому інший — невисокого зросту, з мишачими очима, тонким голосом.

— Ну а толку? — запитує його бобер. — Станцію теж візьмуть не сьогодні-завтра. Ти думаєш, вони тормознуть? -показує він пальцем у стелю. — Гнатимуть тих, — показує пальцем у бік Паші, — до Дніпра. Так шо куда йти?

— Ти сам куда йдеш? — питає його той, інший, тонким голосом.

— Да мені до мотелю дійти, — говорить жовтозубий. -У мене донька там. Офіціантом працює. У неї пересиджу. У неї там кімната своя.

— Мотель? — перепитують його. — На виїзді?

— На виїзді, на виїзді, — задоволено підтверджує жовтозубий. — Там можна хоч до літа сидіти. Мотель ніхто бомбити не буде. Там і власник нормальний, я його знаю.

— Доньку як звати? — питає раптом Паша голосно.

Компанія завмирає, всі повертаються до Паші.

— Анна? — так само голосно питає Паша.

— Шо? — витискає із себе жовтозубий.

— Доньку, питаю, як звати? — повторює Паша чітко. -Анна?

Жовтозубий якось знічується, повертається до своїх, посміхається якось невпевнено, ніби перепрошуючи в них за щось. Скажімо, за те, що так підставився. Далі хапливо лізе кишенями, дістає старий мобільник, брудний і затяганий, схожий більше на щітку для взуття, аніж на телефон, натискає якусь кнопку, так само хапливо вибігає надвір, зникає за рогом. Друзі його сидять, мовчать пригнічено, дивляться на вогонь, не знають, як бути. Потому один підводиться, виходить у дощ, зникає. За ним наступний. Останнім виходить маленький, із мишачими очима. Встає, улесливо зазирає малому в очі, підкидає до груби пару дощок, біжить, не попрощавшись.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інтернат» автора Жадан Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „День третій“ на сторінці 7. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи