Розділ «День третій»

Інтернат

— Шо це? — кричить Паша.

— Це в лісі, — відповідає йому малий, зосереджено і з притиском, наче боїться, що Паша не послухає його. -Побігли, швидше.

Підводяться, біжать колією, ковзаються на затвердлому сніговому насті. Збігають у видолинок, оминають тернові кущі, яких стає все більше. Колія петляє між чорним крученим гілляччям і раптом виводить їх на перші подвір’я. Ще там, серед терня, у полі, Паша чув псячі голоси, застуджені, хрипкі, але подумав, що здалось. Аж ось ні: попереду починається село, вони вийшли просто на чиєсь обійстя, і пес, десь там, у ранніх сутінках, за снігами й деревами, вже рве зубами повітря, відчувши їхнє наближення, волає, попереджаючи про наближення чужих, ламає лунку пообідню тишу.

— Стоп, — кричить Паша.

Малий незадоволено зупиняється. Паша підходить, кладе руку йому на плече. Малий теж загнався, задихається, дивиться червоними від утоми очима довкола, чи немає де небезпеки. Мовчить, чекає.

— Шо робимо? — питає Паша, дивлячись малому просто в очі.

— Ну як шо? — дивується малий. — Давай знайдемо когось живого, розпитаємо, шо до чого.

— А якшо здадуть? — тихо питає Паша.

— А якшо ні? — питає малий у відповідь.

— Ризиковано, — говорить Паша.

— Холодно, — нагадує йому малий. — Пашка, не тупи, пішли людей шукати.

Вулиця починається різко, наче виникає нізвідки, з повітря. А повітря довкола схоже на черевик, який скинули, зайшовши із засніженої вулиці, й поставили до батареї, аби з нього стікала холодна тала вода. Знову починається дощ. Перше подвір’я просторе, старий цегляний дім ховається за похиленим парканом, коло ґанку купа нарубаних дров: запасались, вочевидь, зранку. Свіжі надрізи на деревині швидко просякають вологою. У вікнах темно. Але тут усюди темно, будинок навпроти стоїть так само неосвітлений. Лише пси розриваються десь по сараях.

— Темно, — говорить Паша, киваючи в бік дому.

— Ясно, шо темно, — відповідає малий. — Лінію обірвало.

Далі на вулиці справді лежить обвалений стовп. Дроти довкола нього схожі на волосся, вичесане жорсткою щіткою. За деревами, у кінці вулиці, чути потужні двигуни: схоже, танк. Куди їде, незрозуміло, але краще, звісно, не чекати.

— Давай, — каже малий і крізь діру в паркані пролазить на подвір’я.

Він тепер говорить, що і як робити, а Паша слухається. Ну а чому ні, думає, він усе правильно говорить, усе по ділу. Проходять невеликим городом. Ліворуч гараж, пахне бензином, праворуч — якась хитка прибудова, між ними розмокла стежка. Проходять, уважно дивлячись під ноги, минають гараж. І тут у спину їм рветься важкий псячий гавкіт. Малий стрибає вперед, Паша теж інстинктивно пригинається — темна з жовтими підпалинами вівчарка валиться всім своїм м’язистим тілом на розбовтану загорожу сарайчика, витягується на задніх лапах, мов балерина на пуантах, намагаючись вискочити з вольєра, з ненавистю хапає пащекою повітря, обгавкуючи цих двох чужих, висуває морду під дощ. Повітря відгонить мокрою псятиною. Двері на ґанку різко прочиняються, на порозі стоїть, сторожко зігнувшись і розглядаючи сутінки, чоловік. Спортивні штани, затяганий светр, босі ноги. Пальці ніг підтискає, ніби входить у холодне море. Мерзне, не може нічого розгледіти.

— Хто там? — кричить і тут-таки закашлюється. Однією рукою тримається за двері, аби не причинились, а в другій тримає сокиру, якою, вочевидь, і рубав перед цим дрова. — Хто?

Пес уже зовсім біситься, кидається на загорожу, б’є її напруженим тілом, намагається будь-що вирватися й загризти.

— Свої! — кричить раптом Паша. — Свої, все нормально!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інтернат» автора Жадан Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „День третій“ на сторінці 11. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи