— А шо? — нервово відповідає Паша. — У мене племінник там.
— Нічого собі, — знову киває головою приземкуватий. -Нічого собі.
— А шо таке? — дещо з викликом перепитує Паша.
Але вони далі мовчать і лише кивають головами. Навіть молодий не грає жовнами, сидить, розглядає похмуро свої зелені кросівки. Збоку може навіть здатися, що вся проблема для нього — у кросівках, були б інші кросівки -і настрій був би інший.
— Так шо? — не витримує Паша.
— Ладно, — зважується на щось приземкуватий, — ладно, Паш, — уперше називає Пашу на ім’я. — Давай так. Десь за годину Альоша, — показує на молодого, — поведе групу через відстійник до окружної. Доведе тебе до розвилки, там, де м’ясокомбінат, знаєш?
— Знаю, — пригадує Паша.
— Підеш із ними, — пропонує приземкуватий. — Біля м’ясокомбінату звернеш, там уже недалеко. Пройдеш через балку, вийдеш на гору, а там й інтернат. Ясно?
— Ясно, — каже Паша. — А куда він їх веде?
— З міста виводить, — пояснює приземкуватий. — Ось ти як збираєшся вибиратись?
— Звідки? — не розуміє Паша.
— Звідси.
Паша мовчить. А вони й не перепитують — і так зрозуміло. Попав, думає Паша гарячково, о, попав.
— Так шо? — питає його приземкуватий. — Підеш?
— Піду, — погоджується Паша, напружено все зважуючи, — піду, — повторює упевненіше.
— Ну, підійдеш за годину сюда, до віконечка, — говорить йому на це приземкуватий.
— Ладно, — погоджується Паша, — підійду.
І хоче йти. Але двері приземкуватий не відчиняє. Дивиться на нього питально, ніби чекає на правильні слова.
— Скільки з мене? — здогадується Паша.
— Та ніскільки, — по-доброму всміхається приземкуватий. І тут-таки дістає з-під жопи калькулятор, щось там клацає і тим-таки довірливим голосом додає: — Ну шо там у тебе є? Сотня є? Ну, давай.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інтернат» автора Жадан Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „День перший“ на сторінці 14. Приємного читання.
TextBook