Розділ І

— Подруга твоєї вчорашньої знайомої.

— Та сама колега з роботи? Одна з сімох? Як тебе звати?

— Ем... Ліна, я вже казала, — спантеличено промовила гріхиня.

— Ліна. Лінь?

Їй вмить стало цікаво. Вона зрозуміла, що я вчора розповіла всі наші таємниці, тому Саша вже не просто людина з дивана. Подумки Лінь вигадала кілька нецензурних сварок на мене.

— І що тобі відомо?

— Те, що ви робите наше життя життям.

— Як романтично вона прикрасила нашу брудну роботу. Хтивість грається з вогнем, — спохмурніла Лінь. Вона раптом розгледіла в Саші купу проблем, які звалились на нас. А головне, зрозуміла, що я — чи не найбільша проблема і творець ідіотських прецедентів. Лінь продовжила: — Ти хоча би розумієш, що тепер тобі ніколи не можна буде спілкуватися зі своїми друзями і родичами, що ти ніколи не зможеш повернутися назад до звичного життя?

— Частково починаю про це здогадуватись, — промовив чоловік і несвідомо потягнувся у кишеню, де зазвичай лежав його телефон.

— І ти все одно хочеш до Саші?

— Дуже хочу. Щось притягує мене до неї. І я навіть злитись на неї не можу, — промовив Саша, який раптом зрозумів, що дзвонити на роботу вже не потрібно. Не треба возити авто на СТО і змінювати зимові шини на весняні. Не треба платити за оренду квартири. Не треба ховати зимові речі на нижню поличку і витягати звідти речі весняні. Не треба поповнювати рахунок мобільного і платити за інтернет. Не треба дописувати скрипт для вимогливого замовника, який сам не знає, чого хоче. Не треба думати про те, де би пообідати так, щоб не дуже дорого. Не треба думати над сенсом свого життя і тим, що він залишить після себе. І чи не даремно він взагалі тридцять років дихає киснем. Він був вільним від людських турбот, і єдине, чого йому все більше хотілося — ще раз побачити мене. І десь глибоко він усвідомлював, що це неправильно, але так бажалося заглушити голос розуму і знову просто потонути в моїх очах.

Лінь зробила глибокий вдих, витягла телефон і посварила мене у <^іЬєг». Вона дивилась на чоловіка й уявлення не мала, що тепер з ним робити. Та лишати самого вже не могла. Тепер він став небезпечним свідком. А можливо, Лінь просто не хотіла залишати його самого. Подумала, чим вона гірша за мене, чому не може так само погратись із людиною?

— На жаль, Хтивість повернеться додому лише ввечері. Якщо тобі багато відомо з теорії, можу показати практику. Підеш зі мною на роботу?

— І яка ж твоя робота?

— Моя робота найпрекрасніша з усіх тобі відомих. Ми будемо просто гуляти Києвом. Я маю один мішечок із зернятками у своєму рюкзаку. Ми будемо сіяти в людях сумніви, будемо вигадувати з ними відмовки, будемо з ними відкладати на завтра те, що вони могли б зробити сьогодні. Мої зернятка лінощів будуть розростатись у їхніх тілах, а ми будемо дихати свіжим повітрям. Як тобі план?

— Звучить цікаво.

— Тоді ходімо. Але ходити доведеться швидко. Попереджаю: чим більше ти будеш ходити поруч зі мною, тим більше почнеш лінуватись. Перевіримо силу твого духу?

І вони пішли. Побігли. Полетіли. Прийнявши людську подобу, Лінь сіла на свого мотоцикла, Саша сів позаду і схопив її за талію. Лише один дотик, а в нього вже заплющувались очі. Саша намагався триматися щосили, щоб не заснути і не впасти з мотоцикла. На щастя, заторів не було, та й їхати з Саксаганського до Хрещатика було зовсім близько.

Доїхавши до центральної вулиці Києва, Лінь припаркувала мотоцикл і стала прозорою. Почалось. Гріхиня була невидима для людського ока, вона водила Сашу за собою, залишала ніби на мить, а за цю мить встигала зробити мільйон справ. Коли Лінь покидала Сашка, він починав обдумувати план втечі, намагався загубитись посеред натовпу, злитись у потоці туристів. Але ліньки було, не хотілося нічого. Та й дуже швидко дівчина поверталась, брала його за руку і вони вдвох далі продовжували свій шлях. Думки про те, що варто діяти, зникали. Сашко плив за течією і йшов туди, куди його вели.

Йти треба було швидко. Лінь сіяла свої зерна. А ті зерна, що були посіяні раніше, вона поливала. Вона зайшла до кожної крамнички. Вона не обділила увагою жодного продавця, який мріяв звільнитись і почати втілювати свої ідеї в життя. Вона пробіглась по кожному київському офісі, завітала до студентів, які наважилися мислити замість того, щоб просто записувати. Вона прийшла в гості до домогосподарок, які гуглили рецепти страв, що потребували більше, ніж години їхніх трудів. Вона прошепотіла школярам забуті паролі від соціальних мереж і сайтів знайомств.