Розділ І

— Я йду! — грубо промовив Майстер.

— Ось той. За столиком біля вікна. Біля лисого чоловіка. — дівчина вказала на двох чоловіків, які щойно зайшли до бару і сіли, щоби подивитися меню.

— Добре. Як ти будеш його зваблювати? Уяви, що від цього залежить доля всього людства.

— Яка маячня... Не знаю.

Той чоловік у сірому светрі якраз підвівся і попрямував до вбиральні.

— Мерщій за ним, — наказав Лєрі Майстер. — Нічого йому не кажи. Просто дивися в очі, ніби він зірка, ніби він — кохання всього твого життя. Дивись і мовчи.

Лєра побігла і зупинилась біля дверей туалету. Вона дивилася на Майстра, а той за барною стійкою уважно і вдоволено спостерігав за нею. Дівчина уявила себе акторкою, яка грає на сцені, а її улюблений режисер дивиться на неї з захопленням. І вона почала свою гру. Її «жертва» нарешті вийшла з туалету. Імпровізація. Лєра схопилася рукою за светр чоловіка і подивилась у його очі так, ніби вони вже були знайомі. Вона уважно дивилась на нього й усміхалась.

— Я можу вам чимось допомогти?

— Макс, це ти? — спитала Лєра. А потім кинулась в обійми незнайомцю. Вона міцно притиснула його до своїх грудей, а потім знову подивилась у зіниці, — тієї миті я палала в її очах. Станіславський був би задоволений.

— Ні... Ви певно помилились. — промовив зовсім розгублений чоловік.

Лєра зробила кілька кроків назад, поки не торкнулася спиною стіни. Вона повільно сповзла вниз по стіні і сіла на підлогу, закрила долонями руки. Чоловік кинувся її заспокоювати. А Лєра ридала. Вона й сама повірила у те, що щойно побачила кохання всього свого життя, а потім дізналася, що помилилась. Їй так стало шкода себе. Сльози котилися по щоках. А чоловік відчував свою провину і намагався заспокоїти красуню. Він не знав, як її обійняти і чи варто взагалі це робити. Але лишати одну точно не можна. Це ж він спровокував сльози. Нарешті чоловік відвів її до барної стійки, вони сіли майже поруч з Майстром. Через п’ятнадцять хвилин дівчина вже забула про те, що вона плакала, вона дзвінко сміялась, сяяла і дивилася в очі незнайомцю.

— Ти неймовірний. Ти так заспокоїв мене. Я навіть не знаю, що на мене найшло, але у тобі я побачила щось настільки рідне, — промовила дівчина і взялась за руку чоловіка. Він затремтів.

— Можливо, ти даси мені свій номер? — сказав чоловік. І в цю мить до Лєри підійшов Майстер.

— Перепрошую, — промовив він, схопив свою жінку на руки і поніс на вулицю.

Лєра застібнула блузку і підійшла до дзеркала. Їй захотілось блиску на губах. Простого блиску, не червоного, не рожевого. Без кольорів. Ніби по помаді можна судити про чесність, а їй конче необхідно було того дня бути чесною.

Вона лишила записку на холодильнику і пішла на роботу. Мені стало цікаво, хто ж там у неї. Новенький чи постійний? Постійний. Моя мила дівчинка вчилася на художницю, але стала дизайнером. Вона працювала на себе, шукала замовників, а потім вони самі почали її шукати. Лєра могла б працювати на дивані, але любила затишні кафе, каву і смачні сніданки. Вона могла б не виходити зі своєї квартири. Але вона виходила. Виходила щодня і йшла насолоджуватись Києвом тоді, коли зникали затори. З високо піднятою головою і посмішкою на губах.

Лєра сіла біля вікна в модному і майже порожньому київському кафе. Замовила мілк-шейк з емендемсом та салат з індичкою. Оглянула хлопців, що сиділи навколо, і почала працювати.

«У тебе брудна плита», — Лєрі на телефон прийшла смс.

«Помий», — відповіла вона.

Дівчина згадала смішну історію. Якось кілька років тому, коли в неї ще були подруги, одна з них зайшла в гості. Вона подивилась на плиту Лєри, а потім витріщилася на дівчину. Не треба було ботоксу, контурної пластики, об’ємної туші. Лєра сподівалася, що чарівна плита так само вплине і на неї. Вона повернула до неї свою голову і почала уважно роздивлятись. Але не подіяло. Очі залишилися такого ж розміру. Кілька морквинок, декілька крапель жиру, в чому ж справа? Нарешті Лєра все зрозуміла. Її подруга мила плиту щодня. А у вихідні вона робила це цілу годину. Вдягала жовті гумові рукавички і мила, мила, мила. Її чоловік тим часом писав своїй коханці. А подружка мила, мила, мила. І її плита блищала, немов діаманти. Вона вкладала в неї душу. Стільки праці і стільки часу, щоб декілька морквинок і кілька крапельок жиру не могли звести її з розуму. Так, Лєра програвала по всіх пунктах у митті плит. Але чомусь вона навіть зраділа цьому. Подивилася на свою плиту з гордістю. Погомоніла півгодини з подругою. Написала смс своєму коханцю. А вночі заснула щасливою, закинувши ногу на свого мокрого чоловіка поруч. Лєра дуже боялася стати такою ж, як її подруга.