Розділ І

— А як я буду працювати сьогодні! — радісно потерла руки Заздрість. — Скільки ж людей будуть заздрити своїм друзям, які мають зарплату в доларах! Програмісти, сьогодні ваші щоки будуть палати, і ви навіть не здогадаєтесь чому! А як же сьогодні будуть заздрити емігрантам! І ось тим чувакам, які подорожують Азією, викладають фотографії зі слонами й океанами! А як жінки будуть заздрити гарним коханкам мільйонерів! Криза — джерело натхнення для мене.

— А мої клієнти будуть купувати все, що побачать у магазині, — промовила наша красуня, струнка й чарівна

Ненаситність. Поки на плиті готувалась її вівсянка, вона випила склянку джерельної води з лимоном, щоб пришвидшити обмін речовин у тілі.

— Знаєш що? А давай змусимо їх купити собі щось дуже смішне. Наприклад, сіль, — засміялась Жадоба. — Уявляєш: от біжать люди до магазину і скуповують сіль, пояснюючи це тим, що курс долара виріс.

— Тобі не вдасться. Можу навіть побитися об заклад, — промовила Заздрість.

— Не сумнівайся у мені, — впевнено відповіла Жадоба, заливаючи окропом два пакетики чаю. Жадоба завжди робила чай для себе і ще для когось. Не могла почати ранок, не поділившись із нами своєю турботою або посмішкою. — Я прекрасно знаю, що робити. Особливо, коли росте курс долара. Мені здається, гратися з людьми і сіллю — це геніально. Це крутіше, ніж тест на 10. Перевірю, хто є хто, і Богу буде легше визначити, кому куди йти далі.

— Все ж таки, курс долара — це прекрасно. Сьогодні вдень Жадоба змусить їх накупити собі повний холодильник харчів, а я ввечері змушу їх все це з’їсти. Дай п’ять! — промовила Ненаситність, проковтнувши ложку поживної вівсянки. Дівчата вдарили одна одну по долонях.

— А ще піду до киян і буду змушувати їх думати, як би то підняти ціну за оренду їхніх квартир, — знову потерла руки Жадоба.

— Що ж мені з ним робити? — сумно спитала я, повернувши дівчат до реальності. Сонце підіймалося все вище. Я мала бігти. Я відчувала, як Київ кличе мене, як він потребує хтивих думок, насолоди і бажання. Я мала шукати голодних чоловіків, які б задивлялися на короткі спідниці, і вкладати їм хтиві думки до голови. Мала змушувати жінок розпускати волосся, розстібати верхні ґудзики на блузках і фарбувати губи червоним. Мала змушувати людей закохуватись. Закохуватись у тих, хто зруйнує їхнє життя. Закохуватись у тих, хто дасть життю сенс. Я відчувала, як у мені починається круговорот енергії, що мала б перетекти в кров людей і вимити з їх мозку гормони. Сьогодні до моїх сітей мало попастися багато риби. Я подивилась на Сашу і на дівчат. Невже доведеться позбутися його так швидко? Та раптом мене врятувала Лінь. Вона відчула мій стан ще на світанку, коли побачила, як я скрутилась біля чоловіка, як почала дихати в ритмі з ним, як мій кровообіг синхронізувався з його.

— Коли сходить сонце, людям хочеться жити і усміхатись. Давай я сьогодні залишуся вдома і побуду з ним. Попрацюю з його думками, після того він захоче весь день лежати на дивані і нікуди не втече. А ввечері передам його тобі, цілим і неушкодженим шматочком ледачого м’яса. А потім ти позбудешся його, і полегшиш нам усім життя.

Із вдячністю подивилась на свою подругу, а потім на сонного Сашу. Вчора він сам зробив свій вибір. Намагалась запам’ятати його такого, яким він є. День із Лінню. Увечері я побачу його вже іншим. Він зробить кілька кроків до стану шматка м’яса.

Минуло кілька хвилин — і в нашій величезній квартирі стало тихо. Крізь дерев’яні рами вікон до кімнати час від часу проривалися звуки ранкової столиці — шум машин, вітру, що воював із металевими дахами, голоси людей, гавкіт псів. Підлога була чистою, вчорашнє світло любові, що стелилось по паркету, тепер забилось між його шпаринами, ховалося від нас. Ми ж розбіглися у справах, ми полетіли змушувати Київ грішити. Лінь швидко помила посуд після нашого колективного сніданку, замісила тісто для пирога, дістала з морозилки листи для лазаньї. Потім почала прибирати в квартирі. Коли я лише почала працювати, я уявлення не мала, як вона могла встигати робити так багато справ одночасно. По суті, за ідеально прибрану квартиру, завжди свіжі троянди на моєму столі, смачні страви в холодильнику, чисті речі в шафі ми були вдячні саме Ліні. Окрім роботи, вона встигала читати книги, дивитись фільми, навіть відвідувати різноманітні концерти і виставки в людській подобі. Пізніше я зрозуміла, звідки цей гріх бере силу на всі свої справи. Звісно, у людей, які нехтують своєю енергією. Кожна вбита ідея, ініціатива, мрія дарує силу Ліні.

З іншого боку, кожен прекрасний гріх, надивившись на плоди своєї роботи, завжди намагається не потрапити до своєї ж пастки і не бути схожим на своїх пропащих клієнтів.

Часто люди вважають, що гріхи схильні до вад, які самі пробуджують. Ненаситність нібито має бути гладкою і з кількома бутербродами в руках, Лють повинна змітати все на своєму шляху, ніби відьма. А Лінивість має весь день сидіти на дивані. Насправді все не так. Насправді навпаки. Насолода, скажімо, дуже боїться пробувати будь-які наркотики. Вона бачила, як помирали наркомани, як вони повільно або ж швидко вбивали себе, горіли, а потім згнивали. Як вони ставали пропащими, як виривали яму, яка потім засмоктувала їх. Тому тепер Насолода дуже боїться наркотиків, навіть алкоголю, навіть сигарет. Іноді ми п’ємо червоне вино, насолоджуємось його смаком, а її нудить. Лінь так само вважають ледащицею. Але ж вона у нас завжди в русі.

Вона обожнює знищувати ідеї. Приходить і розстрілює їх із автомата. Часто достатньо одного дотику пальця — ідея тріскає, як мильна бульбашка. Іноді їй подобається шматувати ідею пилою, дуже повільно і болісно. А іноді вона за секунду вбиває ідею з револьвера. Буває так, що гріх спалює ідеї живцем, а буває, що робить аборт у голові — ідеї помирають ще в зародку, залишаючи людство без прекрасних картин, книг, додатків на телефон, сайтів, кафе, ресторанів, іграшок, підприємств, наукових відкриттів, ліків. Лінь може вбити навіть кохання.

Скільки ж ідей вона поховала на кладовищі! Лінь робить гарних дівчат негарними. Лінь робить успішних чоловіків невдахами. Лінь любить прикидатися стабільністю, шепотіти людям про те, що вони на вершині і можна розслабитися. Лінь любить зупиняти. Вона зупиняє життя, зупиняє ріст і рух. Вона запевняє людей, що зупинка — це відпочинок, при цьому люди починають грати проти природи. Все живе має рухатись вперед, Лінь же змушує зупинятись, а сама боїться присісти на хвилину, постійно мчить вперед. У неї надзвичайно багато роботи.

Повитиравши пил на кухонних поличках, Лінь зав’язала своє коротке волосся в гульку і дістала з духовки пиріг. Саме в цей час Саша розплющив одне око. Він побачив барну стійку, шафу з книгами, журнальний столик, Лінь, що поралась на кухні, і сонце за вікном. Хотів підвестися, але натомість перевернувся на інший бік і знову заплющив око. Йому не хотілося прокидатись, навіть їсти не хотілося. Навіть думати не хотілося. Його нічого не цікавило, крім сну. Сила гріха почала діяти на чоловіка. Моя подруга тим часом намастила коржі сметанним кремом і поставила на підвіконня свій кулінарний шедевр. А потім Лінь знову бігала по квартирі, витираючи пил, поливаючи квіти, миючи підлогу. Чим швидше вона рухалася, тим глибше провалювався Саша в своєму небажанні жити, тим більшим шматком м’яса він відчував себе на канапі. Дзинь! Нарешті гріхиня зупинилась і дістала з духовки лазанью. Коли вона встигла її туди поставити? Ми завжди дивувались її вмінню встигати все і відразу. Вона нарізала лазанью і принесла до скляного журнального столика біля дивана. Сіла на крісло поруч із Сашею і промовила:

— Wake up!

Саша розплющив одне око. Йому було лінь говорити. Моя дівчинка добре постаралася.

— Прокидайся давай! Я приготувала тобі смачну лазанью і зелений чай. Ти любиш зелений чай?