Розділ І

Лінь рішуче підійшла і ніби дощем змила всі кольорові малюнки з уяви жінки, зробивши асфальт її життя знову сірим. Ще мить тому так хотілось покинути ці борщагівські хрущовки, ніколи не повертатися до свого офісу, пізнавати світ, ризикувати, жити, відправитись у подорож без зворотного квитка. В інших же виходить, чому б і їй не спробувати? Дощ, дощ, дощ. Лінь змила все жорстоко і ніби назавжди. Вібрація. Дама раптом схопилася за телефон, злякалась, що хтось помітив на роботі її відсутність. На екрані не було ні дзвінка, ні повідомлення, вібрація існувала лише в голові, вібрацію породили страхи, а страхи оселили в душі лінощі. Мозок вирішив, що не буде виділяти енергію туди, де існує ризик. Мозок проголосував за стабільність. Жінка підвелась і покірно побрела на роботу в своїх чоботах із штучної шкіри. В офісному центрі її гостинно чекав стілець на чотирьох колесах. Лінь виграла бій.

Того дня вона забігла ще до кількох чоловіків, які не хотіли працювати на «дядю», але й на себе все ніяк не могли почати трудитися. Вона ще сильніше прикувала їх до дивана. Забрала собі їх енергію і побігла додому щаслива, задоволена собою. Лінь була в гостях у студентів і школярів, у вчителів і тренерів. Київ — місто, що постійно поспішає, але Лінь у ньому тим не менше ніколи не повертається додому засмучена.

— Що це за звук? — здивувалась Лінь, зайшовши в той день до квартири. Ми всі вже повернулись і навіть встигли поласувати її чарівним пирогом.

— Хлопчик так званої Саші хропе, — ніжним голосом промовила Лють і взяла у Ліні пакунки із супермаркету.

— Здається, я трохи перестаралася сьогодні з ним, — посміхнулася Лінь. — Хотіла, щоб він добряче заснув і раптово не прокинувся, коли вдома нікого не було.

— Ми тут намагаємося зрозуміти, коли припиниться це чарівне хропіння, — продовжила Жадоба. — Тобто, коли його власник забереться звідси і забере його з собою.

— Головне — куди, — підсумувала Насолода.

— Дівчата. Я не знаю чому, але він має бути тут. Ну хто, як не я, відчуває сильніше за нас усіх? — аргументувала я, і мої дівчата погодились.

Поки Ліні не було вдома, я розповіла улюбленим сусідкам історію нашого знайомства. Покаялась у своїх діяннях і пояснила, що Сашу більше не можна відпускати від нас. Ми разом думали про те, чим загрожує нам ця історія. Чи не порушуємо ми правила Бога, чи не ризикуємо відкритись людям раніше, ніж треба? Лінь нас трохи приголомшила, що брала Сашка з собою на роботу, але потім заспокоїла тим, що чоловік не намагався втікати або ж контактувати з людьми. Він просто спостерігав за гріхинею. Слухаючи про те, як Лінь гуляла київськими вулицями поруч із Сашею, я спіймала на собі погляд Заздрості і побачила її хитру посмішку, адресовану мені. Я жалкувала, що мій хлопчик провів цей день не зі мною, а Заздрість вже хотіла сісти до мене поближче.

Ще кілька хвилин ми просиділи в кухні і потім втомлені розбрелися по своїх кімнатах. Я перевдягнулась у червону піжаму і повернулась до вітальні, сіла біля Саші. Хотілося, щоб він розплющив очі, хотілося пірнути в них. Хотілося, щоб він почав говорити, хотілося дихати його тембром голосу. Відчувати його, живого і веселого. Такого, як у барі. Але того дня він так і не прокинувся. Він спав до самого ранку, я теж пішла відновлювати свої сили під пухкою ковдрою, думаючи про те, що весна у розпалі, що у мене купа роботи, а Саша знову грішитиме не зі мною...

No man, no cry

Я любила Лєру. Того ранку я мала її навідати. Не могла не йти до цієї зіпсованої мною, прекрасної жінки. Їй було 27 років, вона була незаміжня. Більшість сусідських бабусь вважала її хвойдою, а вона любила рахувати, скільки чоловіків озирнуться на неї, і була щасливою. Іноді я забувала прийти до Лєри, тоді вона починала мучити себе і ставала вкрай нещасною. Вона починала порпатися в собі, аналізувати, накручувати. Тоді пила вино, багато вина, вважала, що не зробила в житті нічого важливого, що вона самотня і нещасна. Але тривав цей сум не довше доби... Я намагалася навідуватись до Лєри частіше. Я любила її і не хотіла бачити її сліз. Я завжди давала їй користуватися собою досхочу. Натомість ця жінка допомагала мені зваблювати потрібних чоловіків.

Спочатку Лєра була для мене просто інструментом для підкидання випробувань деяким чоловікам, наживкою, яку вони охоче ковтали, не помічаючи, як потрапляють до тенет моєї підступної гри. Вже згодом я прив’язалась до неї і захоплювалася тим, як вміло вона поєднувала мої чари і свій розум. Вона завжди мала бездоганний вигляд, оточувала себе правильними людьми, її самооцінка вражала адекватністю. Вона ніби ловила мої чари і конвертувала їх у свою вічну молодість, граційність, хороший настрій і посмішку. Її дуже рідко гризли докори сумління, а ще вона навчилась цінувати те, що має, і жалітись на те, чого не вистачало.

Здавалось, ніби Лєра обманула природу і закони життя. Найщасливішими людьми на планеті є ті, хто гармонійно використовує силу розуму і почуттів.

Того ранку я почала роботу з візиту до білявої красуні.

Біля восьмої ранку я була в її квартирі. Лєра повільно натягала панчохи, коли я зайшла до її кімнати прозорою, як повітря. Навіть коли того ніхто не бачив, вона все робила спокусливо, ніжно, елегантно і сексуально. Її погляд у дзеркало, її манера фарбувати губи. Вона не просто тренувалася бути спокусливою, щоби потім повторювати це, коли хтось буде підглядати одним оком. Вона любила себе і своє тіло. Насолоджувалася собою. Не модельної зовнішності, вона була неймовірно привабливою.

Лєра заслужила мою повагу не відразу. Коли їй було вісімнадцять, вона була дуже хорошою і правильною. Моралісткою, що боялась бути засудженою суспільством. Моралізаторство — це свого роду фанатизм, а будь-який фанатизм на планеті рано чи пізно має бути приведений до рівноваги. На практиці це схоже на перехід з однієї крайності до іншої. Бог не любить дівчат, які вигадуюсь собі свої нереальні світи. Бог сам створив світ, і його потрібно пізнавати, а не закриватись від нього своїми ілюзіями. Життя таке, яке воно є, а є воно прекрасним і постійно намагається зробити так, щоб ти відчув його досконалий присмак. Дівчата ж тікають від нього, вигадують історії про ідеальних принців, про чоловіків, які не є звірами, які не сплять зі своїми секретарками, мають рельєфний прес, манери джентльмена і квартиру в центрі Києва. Ілюзії про те, що чоловік буде кохати тебе лише тому, що ти є принцесою з довгим волоссям, багатим внутрішнім світом і унікальної глибини вагіною. Ілюзії про те, що хтось змінить твоє життя на краще просто так, без інвестицій твоєї енергії у цей процес, без твоєї мудрості, без твоїх маніпуляцій. Врешті-решт, неприродність ілюзій програє в битві з життям. Ілюзії розбиваються, залишають по собі шрами і досвід. Тому чим більше дівчинка мріє, тим більше потім розчаровується.

Але спочатку дівчинка літає. Так сталось і з Лєрою. Вона студентка, у тоненькій кофтинці, малює пейзаж, її руки тремтять від холоду. Приходить він. Такий гарний, такий милий, його очі гіпнотизують її. Він знайомиться з нею. Він їй говорить відверту брехню. Мені відразу стало її шкода.

А потім я побачила, що вона йому вірить. Він брехав так непереконливо, а вона, така розумна, така начитана, вірила. І все, моя жалість розлетілася вщент, натомість почало нудити від такої дурної наївності. Але що поробиш: дівчині ще так мало років, її реакція природна. Тому я швидко зробила свою роботу — торкнулася до її голови і полетіла. Хлопець нібито випадково торкнувся її довгих пальців, а серце Лєри почало вистрибувати із грудей.

Їх роман тривав півроку. Потім він зник на тиждень. Вона помирала. А чому? Бо треба користуватися мозком. Ну не любить Бог, коли його геніальне творіння не функціонує. Одна справа — використовувати груди не для годування дитини, а для краси і зваблювання чоловіків. Інша справа — мозок. Він схований далеко і дуже любить, коли його наповнюють енергією знань і досвіду, а потім використовують їх на практиці. Це ж така чудова вигадка природи — мозок. Я зараз відкрию вам величезну таємницю. Насправді хоч гріхів і сім, але я можу вам назвати один найстрашніший гріх — нехтувати мозком. Інший страшний гріх — нехтування почуттями. Інтуїція, наприклад, теж живе в мозку. Треба користуватись всіма його частинами. У своїй книжці Мічіо Кайку пише про те, що це творіння Господнє, чи то творіння природи або Всесвіту, є найскладнішими об’єктами в цій частині галактики. Нам доведеться пролетіти двадцять чотири трильйони миль, щоб знайти схожий за складністю об’єкт у Всесвіті. Мозок є в кожної людини: у черепі гопника, президента, касира АТБ і дитини, що репетує в маршрутці. Мозок є у вас. І був у Лєри. Але вмикають його чомусь далеко не всі, а на повну потужність взагалі одиниці.