Розділ І

— Спи, — прошепотіла я. Він ліг на канапу і дивився на мене. Зачарований. Я подула йому в очі. Він закрив їх. По крові потекли ендорфіни й окситоцин. Він відчув себе в безпеці. Усміхнувся і заснув. А я віднесла його кросівки у коридор з непритаманною мені ніжністю, зняла і свої туфлі, ноги зраділи рідному паркету. Навшпиньках підійшла і сіла поруч зі своїм нічним знайомим. Гладила його по голові. По шкірі. У нього були такі теплі й ніжні руки. Я торкалася його щетини. Не знаю, скільки часу гралася з його тілом. З трансу мене вивів чийсь голос.

— Хто це? — спитала мене Лінь. Вона рідко спала.

— Це Саша. Він мій, — сказала я і лягла поруч з ним. Було тісно. Було добре. Я заплющила очі і швидко заснула. Його футболка все ще пахла сексом з іншою. Але мені було все одно. Тепер він мій. Тепер його життя буду руйнувати я.

Лінь

Я прокинулася першою. Мої гормони діють, як алкоголь, тому часто вранці після мене хтось буває наче з похмілля. Отже, я прокинулась і подивилася на Сашу, що спав, немов перелякане немовля. Що це взагалі було? Навіщо я притягла його сюди? Що тепер із ним робити? Я підвелася, пішла на кухню, ввімкнула чайник, попрямувала до своєї кімнати, але раптом зупинилась і поглянула на чоловіка, що спав. Лише один погляд на нього — і всередині знову все прокинулось. Один погляд — і відразу з’явилася відповідь на мої запитання. Навіщо? Бо я так хочу і по-іншому не можу.

Я важко зітхнула і пішла до своєї кімнати. Червоні шпалери, червоний килим, червоні корінці книжок на полицях, на столі ваза зі свіжими червоногарячими трояндами. Найпрекрасніші квіти пристрасті.

Я подивилась на себе у дзеркало і трохи злякалась. В одну мить я побачила там не Хтивість, а жінку. Ставати звичайною людиною мені дуже не хотілось. Від переляку я кілька разів потренувалась ставати прозорою, а потім приймати людську подобу. Я проекспериментувала із зачісками, вбранням, довжиною ніг і розміром грудей. Після того трохи заспокоїлась: я все ще була могутнім гріхом, що може спокусити будь-якого чоловіка. Швидко пішла в душ. Хотілося змити з себе усе, навіть те, що було в серці. Сліди жінки повільно стікали по моєму тілу вниз, струмок води звивався по вигинах моїх форм, цю хтиву жінку засмоктувало в каналізацію, залишалась я справжня. Душ — прекрасний очисник душ.

Повернувшись до кімнати в рушнику, побачила в дзеркалі вже себе справжню і заспокоїлась. Можна було з чистим сумлінням пити чай. Чайник давно вимкнувся, а вода охолола. Довелося ввімкнути його ще раз. Натиснувши на кнопку і почувши, як він загудів, подумала, що іноді так само я роблю з двома людьми, які довго прожили у шлюбі. Спочатку вони літають на крилах кохання, ідеалізуючи один одного. Вони й не здогадуються, що це всього лише я підсипала до їхньої кави гормонів і змусила їх зблизитись. Адже все живе на Землі прагне до безкінечності, так і їх тіла прагнули залишити по собі слід. І от коли вже ці сліди йдуть до школи, а дорослих давно нудить один від одного, я можу завітати до подружжя знову. Включити той чайник ще раз. Звичайно, роблю це лише тоді, якщо пара мені подобається. Я люблю мудрих і терплячих жінок, турботливих і відповідальних чоловіків. Я додаю до їх життя своїх спецій, і ось вони знову відчувають його смак. Обожнюю пари, які заслужили розквітнути знову.

Я залила чайне листя окропом і подивилась у вікно. Сонце повільно піднімалось над Києвом, люди починали метушитись, як мурашки. Мої дівчата прокинулись і майже одночасно з’явились у нашій просторій кухні-студії. Саша сопів на дивані. Гріхи нічого не казали. І так все було очевидно. Вони розбрелися кухнею, готуючи для себе ранкові напої і вдаючи, що нічого не сталось. Я лукаво посміхалась їм, стояла біля вікна, пила свій чай і чекала питань, а вони вичікували, коли я почну першою давати відповіді.

— Надумала гратись? — нарешті спитала Жадоба.

— Якось так випадково сталося. Побачила його в барі і забрала собі.

— Так не буває, — захитала головою Заздрість.

— Ти ж знаєш, що буває з тими, хто робить інших своїми іграшками. Він має піти сьогодні ж, — сказала Ревність.

— А тобі потрібно працювати. Ти ж не будеш брати його з собою на роботу? А лишати його самого в нашій квартирі дуже небезпечно, — зауважила Ненаситність.

— Сьогодні сонце світить так яскраво. А Хтивість ще вдома? У халатику п’є чай і посміхається? — лагідно промовила Лють, підійшовши до сусіднього вікна і розкривши штору повністю.

— Дівчата, він скоро піде. Обіцяю. Але не сьогодні. Ви не хвилюйтеся, я себе контролюю, — промовила я, усвідомлюючи безглуздість своїх слів, і перевела погляд на чоловіка, що сопів на канапі. — Може, хтось із вас пригляне за ним? У кого сьогодні менше роботи? Люте, у тебе? Весняне сонечко зробило всіх веселими!

— Сонце програло у війні з доларом, — ніжно засміялась Лють.

Вона насипала в турку каву, залила водою і поставила її на вогонь. Лють все робила з такою граційністю і ніжністю, ніби випромінювала любов кожним своїм рухом, словом і подихом. Вона дістала з шафи білосніжну порцелянову чашку, бо принципово пила каву лише з крихкого посуду. На роботі вона занадто часто зустрічалася з грубістю й огидою, тому вдома оточувала себе затишком і спокоєм. У її кімнаті постійно грала медитативна музика.

— Бачила, як злетів курс? — ніжно усміхнулася вона. — Кияни розлючені, у мене надзвичайно багато роботи. Буду змушувати їх розбивати свої голови об стіни, рвати на собі волосся і хапатися за серце. Через мене сьогодні буде багато аварій, декілька вбивств, кілька захворювань нарешті стануть хронічними, кілька смертей у лікарнях. Вибач, люба, але такий плідний день я не зможу проґавити, сидячи вдома.

— А я когось підсаджу на горілку! — сказала Насолода, витягаючи з холодильника селеру і моркву. Вона, як завжди, починала ранок із корисного овочевого смузі.