Розділ І

— .про вас.

— Про Хтивість?

— Про вас.

— Ну добре. Що саме? Зі мною ж усе зрозуміло.

— Ви руйнуєте життя одружених чоловіків?

— Я нічого не руйную. Вибір завжди за ними.

— Розповідайте ще.

Я посміхнулась. Він насолоджувався моїм голосом і хотів історій, яких йому не можна було чути.

— У мене багато роботи, — я подивилась навколо в пошуках гарного прикладу своїх діянь. — Наприклад, бачите того хлопця? Він зайшов сюди підтримати друга, якого звільнили з роботи. Зазвичай, він у такі місця не ходить.

— Він теж ваш клієнт?

— Так. Ви доросла людина і маєте знати, що тут всі чоловіки — мої клієнти. Але з його допомогою я можу показати, як люди роблять вибір, а потім вчаться на своїх помилках. Йому було дев’ятнадцять. Він був дуже правильним, відмінником, який не пропускав жодної пари. Раніше до нього неможливо було пробитись. Я підходжу до нього, щось шепочу, а у нього у голові суцільна вища математика. Така вища, що навіть мені ставало нудно, я починала позіхати і тікала. Юні хлопці для мене завжди дуже легка робота, але цей ніколи не піддавався. І ось одного разу в його гуртожитку поселилась одна дівчинка. Тоді я відчула, що вона ідеально підходить для нього.

— У неї були великі груди?

— Ох, це не має значення. Я не пам’ятаю її грудей.

— Вибачте, сам не знаю, навіщо я це спитав, — щиро здивувався, зніяковів і відвів погляд від мого декольте. Я вибачила. Вже звикла, коли я сиджу поруч, люди постійно думають не про те, про що варто було б.

— Я пам’ятаю, що вона була розумна і дотепна. Вона любила багато говорити, а він умів слухати. У перший же день у гуртожитку вона пішла шукати чайник. Я зробила так, щоб вона постукала саме у його двері.

— Як?

— Магнетизм, — посміхнулась я. — Він відкриває двері — і все завмирає. Магнетизм. Його тілом пробігає струм. Він дивиться на неї божевільними очима і не може нічого сказати. Шах і мат, математико! Хвилину він мовчав. А знаєте, що таке хвилина мовчання для закоханого? Це ціла вічність. Їм двом здавалось, що вони мовчали кілька годин. І ось вона заговорила. Попросила нагріти воду в чайнику. Він нагрів. Вона ходила до нього ще три дні. Вона насправді і чай-то не дуже любила, але доводилося пити його по кілька разів на день. Потім до її кімнати приїхали сусідки вже зі своїм чайником.

— І вона їх ненавиділа?

— О так. Кляла і їх, і їхній чайник. Але я ж казала про її розум? Вона вигадувала гарні приводи зайти до його кімнати. Просила його відкрити консерви, встановити антивірус, підказати, як дістатися до музею. Я була дуже рада тому, що ми з нею поховали його математику. Тому я приходила до нього щоночі. Він не міг заснути, бо багато думав про неї. Зрозумів, що щастя зовсім не у формулах і рівняннях — в іншому щастя. Як же багато гормонів було в його крові. Стук у двері, а його вже трясе, він уявляє, що це вона. Як собака Павлова, реагував на будь-який стукіт.

— Дуже схоже на кохання.