Розділ І

Магнетизм. Він одурманює і змушує робити божевільні вчинки. Аналізуючи хімічні реакції в тілі чоловіка, я навіть не помітила, що відбувається у моєму тілі. Тоді я навіть не здогадувалась, що такі реакції можливі. Друга хвилина нашого знайомства, а я втрачаю голову, бачу в ньому рідну людину, хочу розповісти про свої секрети, про те, що я — гріхиня Хтивість. Я розуміла, що не можна, і я розуміла, що це не за правилами. Але, як і мої жертви, я захотіла порушити всі правила, бо вперше моє серцебиття набуло якихось сенсів. І було байдуже, що вже завтра і він, і я будемо відповідати за це. Хотілося сьогодні, хотілося у цю мить, хотілося відкрити душу, хотілося близькості, хотілося саме з ним. Тому, попросивши не питати про роботу, я через декілька секунд почала розповідати про неї сама. Ніби щось прорвало у мені водоспад відвертості. Іноді відвертість може затопити і змусити потонути в ній.

— Ми — гріхи. Людські гріхи. Дуже солодкі, — промовила я, нахилившись до нього, щоби більше ніхто цього не почув. Потім відпила віскі, спостерігаючи за його реакцією. Він мовчав, але у його очах був великий інтерес й заінтригованість. Я продовжила: — Наша робота — змушувати вас проходити випробування, падати дуже низько, робити дурниці. Але за це ми даємо вам справжню насолоду. Багато хто з людей називає нашу насолоду справжнім сенсом життя. Але звісно, потім ми приносимо рахунок за свої подарунки. Змушуємо кожного платити.

Так, я знала, що ця наша розмова вмить перетворилась на найцікавішу для нього за останній місяць. Рік. Життя. Вічність. А мені було цікаво дивитись йому у вічі та спостерігати за його інтересом, за тим, як мої слова зрушують у ньому процеси мислення. От він аналізує, от він уявляє. Ось він включає логіку, а ось — фантазії. А ось у його крові вже адреналін. Кров кипить, серце пришвидшено б’ється. Він повільно божеволіє, навіть не розуміє, що я для нього радіоактивна. Процес почався. Я доводжу його до шалу.

— І ви, певно, Хтивість?

— Ну звісно. Ви відчули чи проаналізували?

— Я прочитав у ваших очах.

Він включився в гру, зараз буде говорити щось оригінальне. Чистий нерозбавлений флірт. А от віскі було розбавленим.

— А інші гріхи? Які вони, ваші сусідки? Такі ж гарячі, як і ви?

— Наркотична Насолода пішла з цього бару десять хвилин тому, — так дивно було говорити правду людині із забігайлівки, усвідомлюючи, що навколо занадто близько сидять інші люди. Але мене було не зупинити. — Її волосся кольору білого порошку — її знаряддя праці. Ми називаємо її просто Насолодою. Вона надзвичайно солодка. Ми з нею чимось схожі. Ми робимо людей щасливими, а потім змушуємо їх страждати. Навіть змушуємо мозок пускати по крові однакові гормони. От тільки шляхи отримання тих гормонів різні, тому і думки до голови ми надсилаємо різні. Вона хитро і повільно спокушає, а я падаю, як сніг на голову в найнесподіваніший момент.

— Це точно. Відчуваю себе вашою жертвою.

— Мені завжди здавалося, що моїм жертвам пощастило більше, ніж її. Кожній з нас здається, що її насолода найсолодша.

— І яка ж Лінь? Постійно лежить на дивані?

— Ну що ви! Лінь у нас найактивніша. Постійно у роботі. Іронія долі.

— Змушує лайкати котиків у робочий час? А Лють дуже добра?

— Я інколи дивуюся з розмірів її серця. Вона, дійсно, свята людина, завжди прийде на допомогу, підтримає, заспокоїть. У неї чорне волосся, чорні очі, чорні густі брови. Вона схожа на східних красунь.

Я розповідала, а він зовсім неуважно слухав. Думав, чи не запросити мене додому, намагався розгадати мою гру, проаналізувати мої погляди, зрозуміти, чи з тих я, хто відповість «так» і поїде до нього, чи з тих, хто образиться і забереться геть. Щоб привернути увагу, я замовкла і зробила ще один ковток свого віскі. Саша теж мовчав, а потім запропонував пересісти за більш затишний столик. Там було інтимніше, музика звучала тихіше. Тьмяне світло. Свічка на столі. Радіохвилі ловили наш настрій, і в барі лунала романтична музика, вона гармонійно впліталась у мої слова, поєднувала наші тіла. Я відчувала запах його шкіри, що наповнював повітря пристрастю... Запах тваринних інстинктів.

— Хто ж іще живе у вашій квартирі?

— Ненаситність, Жадоба, Заздрість, вона ж Ревність. Ненаситність дуже любить. — почала я, але Саша мене перебив.

— Пробачте, пробачте, що перебиваю. Але я раптом зрозумів, що не хочу про них слухати.

— Хочете слухати.