Розділ І

Прозвучало якось нещиро. Він знав, що я його не відпущу, не повірю цим словам, але не міг не спробувати. Хотів здаватись лагідним і милим, а сам ненавидів мене й обдумував, як обхитрувати.

— Хіба чоловікам можна вірити на слово? — підняла очі на нього.

— Навіщо ж тоді жити, якщо нікому не довіряти? — він зробив крок мені назустріч.

— Я схильна довіряти своєму розуму, — зробила крок до нього, і ми опинилися зовсім поруч.

— Але...

Я приклала палець до його пухких губ. Я любила перемагати. Бачила всередині нього лінь, жадобу, заздрість. Я бачила і світло, та хотілося здолати його. Взяла його за руку, потім обійняла. Він почав забуватись, його гра перетворилась у реальність, і він занурив руку у моє волосся, почав міцно притискати до себе.

— Тсс. Ніжніше, — прошепотіла я.

І він зупинився, подивився в мої очі, прибрав з обличчя кілька моїх пасем. Потягнувся до моєї шиї і почав її цілувати. Так ось, що ви відчуваєте, жінки. Так ось, чому в такі моменти ви не чуєте свого розуму і свідомо робите помилки. У той ранок я вас цілком зрозуміла. Моя насолода дійсно надзвичайно солодка, певно, вона — найкраще, що вигадав для вас Бог. Але я різко відірвалась від Саші.

— Нам не можна. Тоді я втрачу свою роботу і стану звичайною жінкою. Бути звичайною жінкою — найменше, чого мені хотілось би.

Я відштовхнула його від себе, хоча так хотілось кричати йому: «Не зупиняйся!». Але я робила ці трюки з тисячами людей, я знала, що буде після того, як отримаєш насолоду. Будуть наслідки. Будуть зміни. А мені вони були не потрібні.

— Ні, ти вже ніколи не станеш звичайною, — промовив Саша, який подумки вирішував, чи накинутись на мене зараз, чи засунути голову під кран з холодною водою.

— Стану. Мені навіть дозволять провести залишки свого життя з тобою. Хоча ти навіть кохати мене не будеш. Певно, підеш від мене, коли гормони в твоїй крові пришвартуються у своїй гавані. І моє життя стане нудним і банальним. Можливо, ми навіть встигнемо народити дитину, і я буду жити заради неї. Ти цього хочеш?

— Я хочу... просто хочу тебе.

— Так, я знаю. Бо в тобі хтивість, — я намагалася словами загасити вогонь Саші.

Я чудово знала: жіночі пояснення і планування майбутнього могли добре в цьому допомогти. Та повторити все це ще раз для себе вголос було корисно.

— Ти просто хочеш солодкої насолоди. Була б я коханням. Знаєш, мою допомогу завжди продають відьми, видаючи мене за кохання. Але, на жаль, я лише пристрасть, яка часто зникає після душу, сну, вітру, після двадцятої випитої разом чашки кави.

— Тоді відпусти мене, — Саша починав злитись. — Що ти робиш зі мною? Це невимовне бажання мене вбиває. Ти мене вбиваєш!

— Пробач. Нічим не можу тобі допомогти — ти сам зробив свій вибір.

Він відчував себе іграшкою і починав злитися ще більше. Відчув свою безпорадність. Мені здалось, що Лють розплющила очі в своїй кімнаті із чорними шпалерами. Насправді ж вона вже давно прокинулась, просто валялась у ліжку. О так, він хотів кричати тоді на мене, кричати, що вибір зробила за нього я, що винні мої кляті очі, що я тоді перша підсіла до нього в барі, повела за собою, привела додому, нафарширувала бажаннями. А він всього цього не заслужив, бо він звичайний чоловік, він не винен. Він хотів вдарити мене так сильно, щоб розбити мої губи, якщо не вдалося їх поцілувати. Хотів повернути час назад, не йти в той клятий бар, не пити те кляте віскі, а шукати її — білявку з Будинку вчителя. Обходити весь Київ, зазирнути в кожну щілинку, знайти її і не відпускати. А тепер він не може, він в’язень. Він хотів кричати на весь світ, але просто мовчав. Свій біль він не трансформував у жалюгідні слова й істерики. Ні, він занадто рано прокинувся того ранку, занадто багато встиг подумати, зрозуміти, слова в цій ситуації ні до чого. Цей біль просто причаївся глибоко в серці. Образа оселилась у його серці, розпаковувала там свої манатки, фарбувала стіни у чорне. Лють того ранку підсипала трохи своєї отрути до його кави ще тоді, коли я спала.

Я зробила Саші ромашкового чаю, щоб загладити свою провину. Він прийняв душ, охолонув, а потім одну за одною курив сигарети на балконі. Коли я побачила його з цигарками, то дуже здивувалась. Виявилось, це Насолода підкинула йому кілька пачок, відчувши те, що йому дуже хочеться повернутись до старої звички. Я ж переймалась тим, що після чергової сигарети він вистрибне з балкона вслід за недопалком. Саша випускав дим й обдумував свій план втечі.