Розділ І

— Як може мені подобатися це сміття?

— Така цікава історія. Адже висить вона тут, бо є я.

— Я так і думав, — усміхнувся Саша.

Вони піднялися до Верховної Ради і почали чекати на одного із постійних клієнтів Жадоби — на якогось депутата. Поки ж чиновники працювали, парочка дійшла до оглядового майданчика і дивилась на Дніпро.

— Купиш мені кави? — спитала Жадоба.

— У мене залишилося зовсім мало грошей.

— Будь ласка.

— Купи сама собі. Певно, маєш багато грошей.

— Як ти думаєш, сидів би ти в тому кабінеті, в якому вирішують питання про рекламу на вулиці... І що б ти відповів? Заробляти на тій рекламі чи робити місто гарним? Наповнювати свої кишені чи дарувати людям красу?

— Дарувати людям красу.

— А якби до тебе підійшла я?

— Звідки ж знати, що б ти зі мною зробила?

— Нічого особливого. Не більше, ніж зробила зараз. Зробила от щойно, подувши не тебе легеньким вітерцем, а потім попросила кави. А тобі вже шкода поділитися. Тобі мало. Людині може бути замало мільярда, а може бути й забагато шматка хліба.

Саша мусів іти до кіоску за кавою. Варто було лише згадати, що його дії і рішення спровоковані гріхом, він відразу ж знаходив у собі силу бути людиною. Варто було усвідомити, що Жанна — це не просто його знайома, що гуляє з ним поруч посеред робочого дня, а справжній людський гріх, він відразу ж приходив до тями. Але чим довше гуляв Сашко з Жадобою, тим важче було позбуватись її чарів.

— Скільки коштує лате? — спитав він у продавця в Марийському парку.

— 16 гривень.

— А американо?

— 12 гривень.

— Так дорого? Хоча. Дайте одне американо. Хоча. Дайте два. Два лате, — Саша боровся сам із собою, усвідомлюючи, наскільки ж смішно бути таким дріб’язковим, яким він став того дня. При цьому, поки барист готував напої, чоловік встиг набити повні кишені цукром.

— Борешся із собою? — усміхнулася Жадоба, коли Саша приніс до неї два стаканчики кави.