Розділ І

«Done. Тепер вона блищить», — написав хлопець Лєрі.

«А тепер йди на роботу:) ».

Лєра хотіла написати про те, що відчуває себе брудною, і поїхати до коханця, але вчасно зупинилась. Їй варто було закінчити свій проект, тому вона пірнула в ноутбук. А я підійшла до неї і торкнулась її волосся. Лєра вся засвітилася, вона була найпривабливішою жінкою в тому кафе.

Жадоба

Поки я була з Лєрою і водночас забігала ще до кількох своїх клієнтів, Саша прокинувся. Він підвівся з ліжка й озирнувся навколо. У нього склалося враження ніби він щойно встав не з дивану, а з американских гірок. Голова йшла обертом, все тіло було зі свинцю, а зір важко концентрувався на об’єктах навколо. Саша подумав, що він перепив, і не розумів, де саме прокинувся. Потрібно було десять хвилин, щоб нарешті сконцентруватись і зрозуміти: він знаходиться в якійсь квартирі. Саша повільно підвівся і побачив на підлозі з протилежного боку вітальні щось схоже на хмару. Його потягнуло до тієї хмари, вона випромінювала щось світле, приємне і тепле. Саша попрямував до неї, ноги були ватними і кожен крок давався на силу. Коли вже майже підійшов до хмари, ззаду хлопнули двері. Тіло чоловіка заклякло від жаху. Жадоба якраз виходила зі своєї кімнати, грюкнувши за собою дверима. Наш полонений обернувся назад, а потім знову перевів погляд на світло. Воно зникло.

Саша поплівся назад до дивану. Здавалося, що тепер йому було не лише лінь ходити, а ще й мозок лінувався генерувати ідеї, а пам’ять — згадувати минуле. Тотальне спустошення. Жадоба тим часом готувала каву. Почувши її аромат, Саша зробив героїчний вчинок — дійшов до кухні.

— Доброго ранку, — промовила Жадоба. Її волосся було русявим, ніс прямим, а щоки рожевими і пухкими.

— Привіт, — відповів він. — А ти хто? Як тебе звати?

— Вгадай сам.

— Ох... Треба подумати. Здається, після вчорашнього дня з Лінню мій мозок зламався. У вас тут Логіка не проживає?

Жадоба засміялася. Вона ніколи не шкодувала своїх усмішок і сміху. Її спина була рівною, серце відкрите до світу, а на очах невеличкі зморшки — ознака доброти.

— Дай мені цукор, — відповіла вона і вказала на фарфорову цукорницю, що стояла біля Сашиної руки на столі

— Не дам, — промовив чоловік і підсунув її ближче до себе.

— Мені потрібно до чаю.

— Ні, — грубо повторив Саша.

— Але ж це мій цукор, а ти у мене в гостях.

— Цукор шкідливий для здоров’я.

— Але ж це моє здоров’я і мій цукор.

Саша розумів, що гріхиня права, але віддати цукор ніяк не міг. Все вигадував привід для того, щоб виправдати себе і лишити цукорницю біля себе, але ж раптом зрозумів, що причин обіймати цукор взагалі нема.

— Ну як? — знову посміхнулась Жадоба. — Тепер зрозумів хто я?