Розділ І

— Ти так і не дав мені цукру.

— Тримай, — чоловік підсунув до гріхині цукорницю.

— Ділитися приємно. Ти ділишся і наповнюєшся світлом. Відчув?

— Не відчув...

Вони просиділи на кухні близько години. Жадоба хотіла йти на роботу, але Саша ніяк не міг напитися чаю. Йому було мало. І мало. І мало. Здавалося, чим більше чаю він п’є, тим більше йому хочеться.

Нарешті вони пішли працювати. На вулиці Саші стало легше, неначе земне тяжіння знову зробило з нього людину. Тоді день видався сонячним, але прохолодним. Дихалося легко. Природа очікувала тепла. Жадоба відразу ж повела Сашу до великого торгівельного центру.

— Хочу трошки поруйнувати шлюби, — промовила Жадоба в холі великого магазину.

Навколо були різні модні бутики, хоча день був буднім, киян у торгівельному центрі бігало багато. Жадоба була вдягнута в довге коричневе пальто. У її шафі було небагато одягу. Вона ненавиділа дешеві речі, але й дорогих, брендових, у її гардеробі не налічувалося безліч. Витримані, але якісні речі — ось що завжди носила Жадоба. Вона знала краще за всіх нас справжню ціну кожної матеріальної речі. Знала, чи варто переплачувати за цей діамант, чи ціна зумовлена виключно чиїмось бажанням нажитись на комплексах і самоствердженні. Знала, чи варто купувати це авто. Чи варто купувати квартиру в цьому будинку. Її раціональності позаздрила б будь-яка людина, яка не може прийняти рішення і постійно бажає зекономити.

Жадоба була прекрасним спеціалістом. Це може довести велика кількість дорогих машин на вулицях Києва, ціни на одяг у бутиках, ціни на продукти в магазинах.

— Я думав шлюби руйнує Хтивість.

— Насправді шлюби руйнують усі гріхи. Жадоба зруйнувала не менше шлюбів, ніж хтивість.

— Я думав, ми підемо до політиків. А ми підемо руйнувати шлюби?

— Ти хочеш брудних і жадібних політиків? Давай після торгівельного центру сходимо до Верховної Ради. Але поки ми тут, подивимось на жадібних жінок.

— До речі, можна я буду називати тебе Жанною? — поцікавився Саша, і Жадоба не заперечувала. В оточенні інших людей він ніби поринав у звичне для нього життя і згадував його, а разом із тим усвідомлював, що його теперішній стан дуже нагадує божевілля. Люди проходили повз, нікого не помічаючи поруч із ним. Можливо, поруч дійсно нікого не було, а він почав втрачати здоровий глузд? Психіка захищала його, намагаючись послабити стрес, тому вигадуючи нам різні імена, Саша почувався краще. Імена надавали нам людську подобу більше, ніж наші періодично видимі тіла.

Саша сів на лавочку й роздивлявся людей, що проходили повз. Оскільки Жадобу ніхто не бачив, Саша запхав у вуха навушники і вдавав, що слухає музику, а коли відповідав гріхині, робив вигляд, що розмовляє у мікрофон навушників.

— Вони хочуть економити на собі. Їм здається, що гроші краще витратити на яйця і борошно, на новий килим. Вони бачать гарну сукню і що вони роблять? Проходять повз. Бо та сукня занадто дорога. Ось дивись. Бачиш вітрини і жінок? І тут дві крайнощі. Оця руда жіночка через мене заходить і скуповує купу одягу-непотребу, бо вірить, що цей непотріб продається за вигідною ціною. Вона не думає, вона керується виключно тим, що прошепотіла їй я. Робить це імпульсивно і швидко. Їй в очі кидаються акції та знижки. Але вдома вона швидко спокутує гріхи своїм сумлінням. Усвідомить свою помилку, пообіцяє більше так не робити. Але є й інший тип жінок. Інші крайнощі. Ті жінки ходять і жадібно дивляться на сукні. Ось як та пані в синій старенькій курточці. Бачиш?

— З потертою з усіх боків чорною сумкою і гулькою на голові?

— Так. Саме вона. Дивись: вона лише сьогодні отримала заробітну платню, вона захлинається слиною, а зараз я стану її зеленою жабкою. Підійду до неї і буду шепотіти про те, що гроші на себе витрачати не можна. Вона так мріє про цю сукню в квіточки. Дивись, як вона дивиться на неї. Але ні, зараз вона послухає мене. Зустріне ввечері чоловіка з роботи в стареньких штанах. Вона економить навіть на шампуні, тому її волосся завжди пахне кропивою. Вона вважає, що робить комусь краще, коли жертвує собою. Собою ніколи не можна жертвувати, так буде лише гірше. А зараз вона піде в «Ашан» і накупить багато їжі. І знову я. Я скажу, що набрати треба побільше, поки вона тут і має змогу купити дешево. Вона накупить багато круп, консерви, м’яса, цукерок, туалетного паперу. А потім буде тягнути все це додому, в неї болітиме спина і руки. І вона буде злитись. А потім прийде її чоловік. Вона буде зла на нього. Бо в неї болітиме спина, і він замість її усмішки отримає холодну злу міну. І це буде ще одна крапля, яка віддалить їх один від одного. А що було б, якби не я?

— Вона купила б ту сукню?

— Так. Вона купила б собі ту сукню і відчула себе жінкою. І щось прокинулось би в ній. Жінки в сукнях своєї мрії — це створіння, які випромінюють божественне світло. Вони світяться і діляться цим світлом з усіма. Сукня мрії може коштувати дорого. Але ж блиск очей — він безцінний. Їм же не потрібен мільйон суконь. Їм потрібно лише декілька, але влучних. Не можна через мене відмовляти собі бути жінкою. Не можна вбивати в собі Бога. Не можна вбивати в собі світло.