Розділ «Частина V»

– Вони померли.

Микола здригнувся: не лише від його слів, але й від інтонації, з якою він їх вимовив.

– Вони?

– Вона була вагітною. Мені здається.

– Мені сумно чути про твої втрати, сину мій. А твоя дружина знає про це?

– Ніхто про це не знає.

– А від чого вона померла?

– Від кулі в голові, святий отче.

Миколу обдало холодом. Клубок підступив знову.

– Ти в чомусь іще хочеш покаятися, сину мій?

– Так. Є одна людина. Поліцейський. Я бачив, як жінка, яку я люблю, пішла до нього, і до мене закралися думки про те, щоб…

– Щоб що?

– Согрішити. Це все, святий отче. А тепер ви можете прочитати молитву про відпущення?

У храмі стало тихо.

– Мені… – почав Микола Луб.

– Святий отче, мені пора йти. Ви не будете такі ласкаві?

Микола знову заплющив очі, почав читати і розплющив їх, тільки коли дійшов до слів:

– Прощаю і відпускаю тобі всі гріхи твої, в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духу. Амінь.

Він перехрестив голову чоловіка, той прошепотів подяку і швидкими кроками вийшов із церкви.

Микола залишився на тому ж місці й слухав відлуння власних слів. Здається, він згадав, де бачив цього чоловіка. У Старому Акері, він приходив із новою зіркою Віфлеємською замість зламаної.