Розділ «Частина V»

– Не має значення. У неї в запасі година. Не встигнете – наш договір втрачає силу. Ясно?

Сівертсен пильно подивився на Харрі, перш ніж відповісти:

– Не знаю, може, її немає вдома.

– Вагітна жінка. Вона не працює, – сказав Харрі. – Упевнений, що вона зараз сидить удома і чекає твого дзвінка. У твоїх інтересах, щоб це було так. Залишилося п’ятдесят дев’ять хвилин.

Сівертсен забігав поглядом по кімнаті, потім подивився на Харрі й похитав головою:

– Не можу, Холе. Не можу її в це вплутувати. Вона ні в чому не винна. Поки що Волер не знає ні про неї, ні про те, де ми живемо в Празі. Якщо ми програємо, він усе це з’ясує і добереться до неї.

– А як їй самій ростити дитину, чий батько мотає довічний термін за чотири вбивства? Не чума, так холера, Сівертсене. П’ятдесят вісім.

Сівертсен затулив обличчя руками:

– Чорт забирай…

Коли він знову підвів очі, Харрі простягав йому червоний мобільник.

Кусаючи губи, він набрав номер і притиснув телефон до вуха. Харрі подивився на годинник. Маленька стрілка рубала час на секунди. Сівертсен нервово совався. Нарахувавши двадцять секунд, Харрі запитав:

– Ну як?

– Імовірно, вона поїхала до матері в Брно, – припустив Сівертсен.

– Дуже жаль… тебе. – Харрі продовжував дивитися на годинник. – П’ятдесят сім.

Він почув, як телефон полетів на підлогу, повернув голову і встиг побачити перекошене обличчя Сівертсена, перш ніж той учепився йому в горло. Харрі різко вдарив його по зап’ястках, і хватка ослабла. Потім він сіпнувся вперед, ударив у щось податливе, вдарив знову й відчув між пальцями теплу густу кров. На думку спала дика асоціація: бабусині бутерброди з полуничним варенням. Він підніс руку і вдарив знову. Побачив, як цей прикутий, безпорадний чоловік намагається захиститися від удару, і від цього розлютувався ще більше. Він почувався втомленим, переляканим і розлюченим.

– Wer ist da?[24]

Харрі завмер. Вони з Сівертсеном переглянулись. Обоє не розкривали рота. Гугнявив телефон на підлозі:

– Sven? Bist du es, Sven?[25]

Харрі схопив слухавку і підніс її до вуха.

– Sven is here, – повільно сказав він. – Who are you?[26]