Розділ «Частина V»

– Це мене цікавить якнайменше. Харрі, не присилай сюди нічого, добре?

– Добре.

– Вибач, Харрі.

– Ти вже дала мені праву руку, Беато, і не треба вибачатися за те, що вирішила залишити ліву собі.

Він постукав у двері. Уривчасто. П’ять разів. Просто під табличкою «303». Сподіваючись, що стук почують, незважаючи на оглушливу музику. Почекав. Уже зібрався постукати ще раз, але музика за дверима стала тихішою. Почулися кроки босих ніг. Двері відчинились.

– Слухаю вас… – Вигляд у неї був таким, ніби її розбудили.

Він показав їй посвідчення – до речі кажучи, вже недійсне, оскільки в поліції він більше не працював.

– Іще раз прошу вибачення за суботнє непорозуміння, – почав Харрі. – Сподіваюся, ці бовдури не занадто вас злякали, коли вломилися?

– Усе гаразд. – Вона скорчила гримасу. – Ви ж усього лише виконували свою роботу.

– Так. – Харрі гойднувся на каблуках і кинув швидкий погляд на всі боки. – Ми з колегою з криміналістичної експертизи продовжуємо оглядати кімнату Маріуса Веланна на предмет доказів. Якраз зараз нам мають надіслати документ по мережі, а у мене ноутбук завис. Документ дуже важливий, я згадав, що в суботу ви сиділи в Інтернеті, і подумав…

Вона махнула рукою, даючи зрозуміти, що інші роз’яснення зайві, й запросила його всередину.

– Комп уже ввімкнений. Мені, мабуть, треба б вибачитися, що в мене тут не прибрано, але вибачатися якось ліньки.

Харрі сів перед екраном, запустив програму відправки повідомлень, дістав папірець із адресою Єви Марванової і набив його на заляпаній, брудній клавіатурі. Повідомлення вийшло коротким: «Ready. This address».[28] Відправив.

Потім обернувся в кріслі й подивився на студентку. Та сиділа на канапі й якраз влізала у вузькі джинси. Харрі навіть не помітив на вході, що вона була в трусиках, напевно, через її довгу майку з великим зображенням конопляного листка.

– Сьогодні без гостей? – запитав він, щоб якось згаяти час, поки йому пришлють відповідь.

За виразом її обличчя він зрозумів, що спроба зав’язати бесіду була не особливо вдалою.

– Трахаємося тільки по вихідних, – сказала вона, взяла з підлоги шкарпетку, понюхала її й тільки після цього наділа.

Помітивши, що Харрі не збирається продовжувати розмову, задоволено всміхнулася.

Харрі ж подумки відзначив, що їй пора звернутися до стоматолога.

– Вам лист, – повідомила студентка.