Розділ «Частина V»

Навіть зараз, коли він уже сидів у диспетчерській, клубок страху ніяк не хотів зникати, тому що відстежити місцезнаходження цього телефону виявилося зовсім не просто. Так, він був увімкнений і щопівгодини справно сигналив, але кожного разу з іншого району міста, немов знущаючись із Клауса.

Він переключив увагу на список інших номерів. Одним із них був внутрішній телефон на Кйольберггате, 21. Він перевірив – служба криміналістичної експертизи.

Дзвінок. Беата підняла слухавку відразу ж.

– Ну? – запитав голос на тому кінці.

– Поки що паршиво, – відповіла вона.

– Гм…

– Двоє співробітників проявляють фотографії та пачками приносять мені.

– Свена Сівертсена там немає?

– Якщо у момент убивства Барбари Свендсен він і був біля фонтана у Фрогнер-парку, йому не поталанило. На жодній із фотографій його не виявилось. А я вже переглянула більше сотні.

– У білій сорочці з короткими рукавами та синіх…

– Харрі, ти мені це вже говорив.

– Схожих облич немає?

– Харрі, у мене чудова пам’ять на обличчя. На фотографіях його немає.

– Гм…

У кабінет заглянув Бйорн Гольм, і вона жестом запросила його ввійти. Він поклав на стіл нову пачку фотографій, які ще пахнули розчином, показав на одну з них, підніс великий палець угору й віддалився.

– Почекай, – сказала Беата. – Тут у мене дещо прояснилося. Прийшли фотографії від групи, яку возили туди в суботу близько п’ятої. Зараз подивимось…

– Подивися.

– Так… О-па… Вгадай, на кого я зараз дивлюся?

– Він?

– Ага. Свен Сівертсен власною персоною. У профіль, перед шістьма вігеланновськими титанами. Нібито йде мимо.