Розділ «Частина V»

– У нього в руці коричневий пакет?

– Нижню частину зрізано. Не видно.

– Добре. Значить, він був там.

– Так, але в суботу нікого не вбили. Отже, Харрі, на алібі не тягне.

– Хоч би щось із його розповіді – правда.

– Ну… Краща брехня на дев’яносто відсотків складається з правди.

Беата відчула, як червоніють вуха: тільки що вона дослівно процитувала одну з максим Харрі. Навіть інтонації його повторила.

– Де ти? – поспішила запитати вона.

– Як я вже говорив, нам обом буде краще, якщо ти цього не знатимеш.

– Вибач, забула. – Після незграбної паузи Беата сказала: – Ми продовжуємо перевіряти фотографії. У Бйорна є список туристичних груп, які були у Фрогнер-парку під час інших убивств.

Харрі невизначено гмикнув, що Беата розцінила як вдячність, і поклав слухавку.

Харрі пальцями помасажував очі, стиснув перенісся і міцно замружився. Сьогодні вранці він спав дві години, разом  – шість за останні три доби. Він знав, що, можливо, йому ще довго не доведеться нормально поспати. Сьогодні йому снилися вулиці: перед очима пливла мапа Осло в кабінеті, згадувалися назви. Сонсгате, Ніттедальгате, Сьорумгате, Шедсмугате – всі ці маленькі вулички-завулочки Кампена. Потім уві сні настала ніч і почався снігопад. Ось він іде по вулиці в Грюнерльокка (по Марквейєн чи Тофтес-гате?) і бачить біля узбіччя червоний спортивний автомобіль, а в нім – двох людей. Підійшовши ближче, помічає, що на пасажирському сидінні жінка у старовинній сукні й голова у неї свиняча. Харрі починає гукати її. Кричить: «Елен!» Коли вона розкриває рот, аби відповісти, з нього сиплються дрібні камінці.

Харрі повів головою з одного боку в інший, немов наводячи різкість зображення, і подивився на підлогу, де на матраці лежав Свен Сівертсен.

– Ось що, – сказав Холе. – Знайома, з якою я зараз говорив по телефону, запустила заради нас цілий механізм, через що може не лише позбутися роботи, але і потрапити за ґрати як співучасниця. Тому мені треба якось заспокоїти її бентежну душу.

– Себто?

– Мені хочеться, щоб вона побачила копію якої-небудь фотографії, де ви з Волером у Празі.

Свен розсміявся:

– Ти що, туго міркуєш, Харрі? Я ж кажу, це мій єдиний козир у грі. Якщо я його викладу зараз, мій порятунок тут же завершиться.

– Можливо, це станеться навіть раніше, ніж ти думаєш. Знайшли твою суботню фотографію, де ти у Фрогнер-парку. Але тебе там не було видно в день убивства Барбари Свендсен. Дивно, так? Враховуючи, що японці клацають фонтан усе літо. Для тебе це неважливі новини. Тому я прошу тебе зідзвонитися зі своєю співмешканкою і попросити її відправити знімок факсом або електронною поштою Беаті Льонн зі служби криміналістичної експертизи. Якщо хочеш приберегти козир, нехай фізіономія Волера буде змазана, але мені потрібна фотографія, де ти на якійсь площі сидиш із кимось, хто схожий на Тома Волера!

– На Вацлавській площі.