Розділ «Частина V»

Начальник кримінальної поліції глянув на Мьоллера з Волером, відкашлявся і відповів:

– Ми направили на розслідування невелику, але досвідчену групу, відібрану присутнім тут інспектором Волером. Він же призначений відповідальним за пошук. Троє співробітників служби безпеки, двоє з кримінального відділу. Вони приступили до справи цієї ночі всього через годину після того, як нам доповіли, що Сівертсен не повернувся в камеру.

– Оперативно спрацьовано, але чому не сповіщені патрулі та чергова частина?

– Ларсе, ми не стали поспішати з нарадою. Нам важлива твоя думка. Інспектор Волер обіцяє знайти Холе і Сівертсена протягом доби. Також ми контролюємо поширення інформації. Зараз про зникнення Сівертсена знаємо тільки ми четверо і Грот з ізолятора. Крім того, ми подзвонили в Уллерсму і скасували перевезення в нову камеру, мотивуючи це тим, що, виходячи з нещодавно отриманих відомостей, безпека Сівертсена там буде під знаком питання, тому його переведуть в інше місце, яке поки що не розголошується. Коротше кажучи, ми зробили все можливе, щоб ніхто ні про що не дізнався доти, доки Волер і його група не знайдуть утікачів. Але, зрозуміло, Ларсе, як ти скажеш, так і буде.

Начальник Головного управління задумливо кивнув, потім підвівся й підійшов до вікна.

– Минулого тижня я їхав у таксі, – почав він, стоячи спиною до присутніх. – У шофера на сидінні лежала газета, і я запитав, що він думає про велокур’єра-маніяка. Завжди цікаво, що думають широкі маси. І він відповів, що справа з велокур’єром-маніяком іде точно так, як і з терактами одинадцятого вересня. Питання задаються в неправильній послідовності. Усі запитують, хто і як. Але щоб розгадати загадку, треба спочатку відповісти на інше питання. Яке, Турлейфе?

Начальник кримінальної поліції не відповів.

– Це питання, Турлейфе, «навіщо». Таксист виявився недурний. Хто-небудь із вас ставив собі це питання, панове? – Начальник управління гойдався на каблуках і чекав відповіді.

– При всій пошані до таксиста, – нарешті видав начальник кримінальної поліції, – я не впевнений, що в цьому випадку є яке-небудь «навіщо». В усякому разі – раціональне «навіщо». Усі тут знають, що у Холе нестабільна психіка і схильність до випивки. За це його і звільнили.

– Навіть у безумних є мотиви, Турлейфе.

Делікатно кашлянули.

– Що, Волере?

– Батуті.

– Батуті?

– Єгипетський пілот, який свідомо розбив повний пасажирський літак, тільки щоб помститися компанії за те, що йому не дали підвищення.[22]

– Куди ти хилиш, Волере?

– Увечері в суботу, після того, як ми затримали Сівертсена, я наздогнав Харрі на стоянці, щоб поговорити. Він відмовився відзначати завершення справи. Було видно, що він гнівається. Через те, що його звільняють, і через те, що, на його думку, ми позбавили його законної слави людини, яка затримала маніяка.

– Батуті… – У вікно кабінету бризнули перші промені сонця, і начальник управління прикрив очі рукою.  – Б’ярне, ти досі не сказав ні слова. Ти-то що думаєш?

Б’ярне Мьоллер подивився на силует біля вікна. Живіт болів так сильно, що Мьоллер уже не побоювався – він сподівався, що той, нарешті, лусне. З того самого моменту, коли його підняли вночі й розповіли про зникнення, він усе чекав, коли ж хто-небудь розбудить його і скаже, що вся подія – лише страшний сон.

– Не знаю, – зітхнув він. – Чесно кажучи, мені досі незрозуміло, що відбувається.