Розділ «Частина IV»

– Дивіться!

Отто автоматично обернувся. Це відставний швейцар нарешті заговорив, він указував на середній екран:

– На сходах. Зайшов усередину й одразу ж у ліфт.

На дві секунди в автобусі запанувала тиша. Потім Фалькейд скомандував у рацію:

– «Альфа» всім групам! Можливий об’єкт у ліфті. Бути готовими!

– Ні, спасибі, – всміхнулася Беата.

– Так, напевно, ти вже наїлася, – зітхнула старенька й поставила коробку з тістечками назад на стіл. – Так про що я? Приємно, що Свен принаймні іноді відвідує мене.

– Так, у такому великому будинку, напевно, нудно самій.

– Ну, іноді я базікаю з Іною. Але сьогодні вона поїхала за місто з кавалером. Я передавала йому привіт, але молодь тепер така дивна. З усього роблять таємницю, напевно, тому, що хочуть усе випробувати й не знають, що з цього вийде.

Беата крадькома подивилася на годинник. Харрі обіцяв подзвонити, як тільки все закінчиться.

– Ти зараз про щось своє думаєш?

Беата повільно кивнула.

– Ну й добре, – сказала Олауг. – Сподіватимемося, вони його спіймають.

– Син у тебе добрий.

– Так, це вірно. Але якби він завжди мене відвідував так само часто, як останнім часом, я б і не скаржилася ні на що.

– А як часто він приїжджає? – запитала Беата.

Напевно, все вже закінчилося. Чому Харрі не дзвонить? Невже він не з’явився?

– Ось уже місяць кожного тижня. Та ні, частіше. Кожні п’ять днів тут буває. Недовго, щоправда. Мені дійсно здається, що в Празі його хтось чекає. Я думаю, сьогодні він усе ж поділиться зі мною новинами. А минулого разу привіз мені прикрасу. Хочеш, покажу?

Беата подивилася на стареньку й тут зрозуміла, наскільки втомилася. Втомилася від роботи, вбивці-кур’єра, Тома Волера і Харрі Холе, від Олауг Сівертсен, а найбільше – від самої себе, чудової, сумлінної Беати Льонн, яка думає, що може чогось досягти і що-небудь зробити для інших, якщо тільки буде люб’язною. Люб’язною і здатною. Здатною постійно робити те, що інші від неї вимагають. Пора було щось міняти, але вона не знала, чи впорається. Найбільше їй зараз хотілося потрапити додому, сховатися під ковдрою і заснути.

– І то правда, – сказала Олауг у відповідь на її погляд. – Дивитися там особливо нема на що. Тобі ще чайку?