Розділ «Частина IV»

Олауг зняла чайник і заварила чай.

– А зараз чим він займається? – Беата поглянула на годинник: за чверть п’ята.

– Імпортом різних товарів із колишніх країн соцтабору. – Олауг усміхнулася. – Не знаю, який прибуток це йому приносить, але слово мені аж надто подобається – «імпорт». Дурість, так? А мені подобається.

– Ну, значить, усе в нього склалося добре, незважаючи на важке дитинство.

– Це так, але не відразу. І у вас в архівах він є.

– У нас там багато хто є. З ким не буває!

– Але коли він переїхав у Берлін, немов сталося щось. Уже не знаю, що. Свен ніколи не любив розповідати, чим займається. Все тримав у такому секреті! Я думаю, він розшукував батька й розшукав. Це сильно вплинуло на його самооцінку. Ернст Швабе був неабиякою людиною. – Олауг зітхнула. – Але я можу й помилятися. Так або інакше, Свен змінився.

– Яким чином?

– Спокійнішим став. Раніше він цілими днями ніби полював.

– За чим?

– За всім: грошима, гострими відчуттями, жінками. Знаєш, він схожий на батька. Непоправний романтик і серцеїд. Йому – Свену – подобаються молоденькі жінки. І він їм теж. Підозрюю, що він, нарешті, знайшов собі одну, особливу. По телефону він говорив, що у нього для мене новини. Радісний такий був.

– Що за новини? Не сказав?

– Сказав, поки що не говоритиме, скоро приїде сам.

– На віллу Валле?

– Так, сьогодні ввечері. Йому спочатку треба на зустріч. Переночує в Осло, а потім назад поїде.

– У Берлін?

– Ні-ні. У Берліні він давно вже не живе. Він зараз у Чехії. У Богемії, як я люблю її називати. Це я рисуюся. Бувала там?

– Е-е-е… в Богемії?

– У Празі.

Маріус Веланн сидів у чотириста шостій кімнаті й з вікна дивився на дівчину, яка розстилала рушник на лужку перед гуртожитком. Вона була схожа на ту, з триста третьої, яку він зо зла почав називати Ширлі – вона нагадувала Ширлі Менсон, солістку групи «Гарбідж». Але ні, не вона. Сонце над Осло-фіордом приховали хмари. Нарешті в місті тепло, а на тижні обіцяли сильну спеку. Літо в Осло. Маріус Веланн так цього чекав. Куди краще, ніж рідний Бьо-фіорд, де його чекав полярний день і підробіток на автозаправці, мамині пиріжки та нескінченні питання тата про те, навіщо він вступив на журналістику в Осло, якщо він природжений інженер-будівельник і міг би вчитися в Трондхеймі, в Норвезькому університеті науки і техніки. А ще одноманітні суботи в місцевому клубі, де повно п’яних сусідів і однокласників, яким не вдалося вилізти зі своєї глушини і які тепер волають, що ті, хто поїхав, зрадники. На танцях музиканти, які називають себе блюз-бендом, а самі не в змозі відрізнити «Кріденс» від «Ленерд Скінерд».