Розділ «Частина IV»

– Думаєте?

– Еге ж. Мені подобається такий кухонний запах. Я взагалі кухні більше полюбляю, ніж вітальні.

– Правда? – Олауг Сівертсен схилила голову набік. – Значить, у цьому ми з тобою схожі: я теж «кухонна» людина.

Беата всміхнулася:

– У вітальні людина старається мати вигляд такий, яким хоче собі здаватись, а на кухні розслабляєшся і немов розумієш, що треба бути самою собою. І на «ти» відразу хочеться перейти, вірно?

– Так, я теж це помічала.

Жінки розсміялися.

– Знаєш що? – сказала Олауг. – Я рада, що вони прислали саме тебе. Ти мені подобаєшся. І не треба червоніти, мила, я всього лише самотня бабуся. Рум’янець для кавалерів прибережи. Чи ти у нас заміжня? Ні? Ну та це горе виправне.

– А у тебе був чоловік? – запитала Беата.

– У мене? – Олауг розсміялась і поставила на стіл чашки. – Ні, я була така молоденька, коли народився Свен, що ніякої надії не було.

– Невже ніякої?

– Ну, якась була, напевно. Хоча в ті часи така жінка цінувалася не занадто високо, і пропозиції якщо й робили, то чоловіки, які більше нікому не потрібні. Важко було, як говорили, «підшукати собі пару».

– Усе тому, що ти мати-одиночка?

– Тому що батько у Свена німець, мила.

Чайник на плиті тихенько свиснув.

– Тоді розумію, – сказала Беата. – Йому, напевно, важко було в дитинстві?

Чайник засвистів голосніше, але Олауг дивилася прямо перед собою, немов не чула.

– Ти собі навіть не уявляєш, наскільки важко. Я досі плачу, коли згадую. Бідолашний хлопчик, – зітхнула вона.

– Чайник…

– Дивися. Ось, уже маразм.