Розділ «Частина III»

Харрі стояв, безсило опустивши руки, й переминався з ноги на ногу. Він знав, що може їй відповісти, де він був, – рятував чужі життя. Але це було б неправдою. А правдою було те, що з ним сталося – причому давно. Він завжди займався своїми й тільки своїми справами, полишаючи іншим розсьорбувати наслідки. Так завжди було й буде, і те, що він попутно рятує життя, – всього лише побічний ефект.

Замість цього він сказав:

– Я втомився. – Це принаймні була правда.

– Ми їздили туди, де побував серійний убивця! – радісно видав Олег, але тут же замовк, упіймавши скептичний мамин погляд.

– Загалом… – почав Харрі.

– Ні! – перебила його Ракель. – Навіть не намагайся!

Харрі знизав плечима й сумно всміхнувся Олегу:

– Дозвольте мені хоч би довезти вас додому.

Відповідь він знав заздалегідь.

Він стояв і проводжав їх поглядом. Ракель ішла швидко й рішуче, а Олег на півдорозі обернувся й помахав йому рукою. Харрі помахав йому у відповідь.

Очі боліли від сонця.

Їдальня в Головному управлінні розташована була на найвищому поверсі. Харрі прибув сюди просто з Фрогнербада і, проходячи порожніми коридорами сьомого поверху, зауважив, що Тома Волера теж немає на місці, хоча світло в кабінеті горить. Оглядівшись у дверях, Харрі помітив у їдальні тільки одного відвідувача, що сидів за столиком спиною до Харрі.

Він підійшов до стійки й подивився на телевізор, що висів у кутку. Показували розіграш лотереї. Харрі простежив за тим, як чергова куля котиться по жолобу, потім звук зробили тихішим, але він почув, як жіночий голос оголосив: «П’ять. Цифра п’ять». Комусь поталанило.

Загуркотів відсовуваний стілець.

– Привіт, Харрі. Вони вже зачинили, – пролунав голос Тома.

– Знаю, – відповів Харрі. – Вирішив зайти покурити. – Він кивнув на відкритий майданчик на даху, що цілий рік слугував їм курилкою.

Краєвид звідти відкривався чудовий, але повітря було таким жарким і задушливим, як і внизу, на вулиці. Косі промені призахідного сонця прошивали місто й тонули у Бйорвіку – районі, який готувався змінити звичні шосе, склади та порожні будинки на оперу, готелі й елітне житло. Багатство збиралося підім’яти під себе все місто. Харрі згадався сюжет про африканського сома – велику чорну рибу, якій у посуху не вистачає розуму перебратись у глибші водоймища, і її ловлять руками в смердючих калюжах, які поступово висихають. Будівництво вже почалося: на тлі західного неба височіли жираф’ячі силуети баштових кранів.

– Буде просто супер! – Том підійшов зовсім нечутно.

– Подивимось. – Харрі затягнувся сигаретою. Він не зовсім розумів, про що йдеться.

– Тобі сподобається, – запевнив Волер. – Головне  – звикнути.