Розділ «Частина III»

– А з «десятки»?

Харрі повернув голову до вишки, звідки доносився радісний виск і нечасті мегафонні команди рятувальників. Десятка. Вишка здавалася чорно-білою літерою Т на тлі синього неба. Ні, востаннє він був у Фрогнербаді не двадцять років тому, а трохи пізніше. Однієї літньої ночі вони з Крістіною перелізли через огорожу, здерлися на вишку і лягли поруч на самому верху. Так вони і лежали під зоряним небом. Лежали й розмовляли. Він тоді вірив, що більше в житті нікого не полюбить.

– Ні, з «десятки» я не стрибав, – сказав він.

– Ніколи? – У голосі Олега Харрі почув розчарування.

– Ніколи. Тільки пірнав головою вниз.

– Пірнав? – підстрибнув Олег. – Так це ж іще крутіше! А це всі-всі-всі бачили?

– Ні, це ж було вночі. Навкруги зовсім нікого не було.

Олег зітхнув:

– А навіщо тоді показувати, який ти сміливий, коли тебе однаково ніхто не бачить?…

– Я теж іноді над цим замислююся.

Харрі спробував упіймати погляд Ракель, але її сонячні окуляри були занадто темними. Вона зібрала сумку й наділа поверх купальника футболку та коротку джинсову спідницю.

– Але це важче, – додав він. – Коли ти сам, і ніхто тебе не бачить.

– Спасибі, що погодився мені допомогти, Харрі, – подякувала Ракель. – Це дуже мило з твого боку.

– Мені й самому приємно, так що можеш не квапитись. Я тут буду, скільки тобі треба.

– Скільки треба дантистові, – поправила вона. – Сподіваюся, це буде недовго.

– І як увійшов у воду? – не відставав Олег.

– Як завжди, – відповів Харрі, продовжуючи дивитися на Ракель.

– До п’ятої повернуся, – сказала вона. – Не змінюйте місце.

– Ми нічого змінювати не будемо, – запевнив Харрі й тут же пошкодував про сказане. Не кращий час для пафосу. Будуть випадки і зручніші.

Він провів її поглядом, думаючи про те, наскільки важко, напевно, записатися до стоматолога в сезон відпусток.