Розділ «Частина III»

– Щоб показати нашу добру волю, я даю тобі два дні. Якщо за цей час відповіді від тебе не буде, пропозиція втрачає силу.

Холе глитнув раз, удруге, намагаючись вимовити одне тільки слово. Але язик не слухався, у роті пересохло гірше, ніж при африканській посусі.

Нарешті у нього вийшло.

– Спасибі.

Беаті Льонн робота подобалася. Подобалася рутина і надійна розміреність. Вона знала, що талановита, і знала, що це знає вся служба криміналістичної експертизи на Кйольберггате, будинок 21. Робота була єдиною важливою складовою її життя – заради неї вона і вставала вранці. Все інше просто заповнювало перерви.

Їй належав верхній поверх будинку в Уппсалі, де вона жила з мамою. Вони прекрасно ладнали одна з одною, а вже батько, поки був живий, і зовсім дрижав над Беатою. Напевно, тому вона і ступила на його стежку – пішла в поліцію. Хобі у неї не було. Хоча вона зустрічалася зі слідчим Халворсеном, сусідом Харрі по кабінету, в неї не було ніякої впевненості в майбутньому їхніх стосунків. У журналі «Вона», щоправда, писали, що такі сумніви природні, тому все ж варто піти на ризик. Але ризик і сумніви Беата не любила. Вона любила свою роботу.

Підлітком вона червоніла від самої думки про те, що хтось про неї думає, і здебільшого шукала різні способи сховатися. Червоніла вона, як і раніше, зате тепер їй було куди сховатися – за брудні цегляні стіни служби експертизи, де годинами можна було в тиші та спокої вивчати відбитки пальців і сліди взуття, звіти з балістики та зіставлення голосів, відеозаписи, аналізи ДНК, крові та фрагменти тканин – нескінченні докази, за допомогою яких розплутувалися складні та гучні справи. Беата зрозуміла, що в її роботі небезпек не так уже багато. Головне – говорити голосно й чітко, прагнути не червоніти, не втрачати обличчя й не соромитися невідомо чому. Кабінет на Кйольберггате став її фортецею, а уніформа – обладунками.

Було вже пів на першу ночі, коли телефонний дзвінок одірвав її від лабораторних звітів по пальцю Лісбет Барлі. На екрані телефону висвітилося «невідомий номер», і серце скажено забилось. Аби тільки не він!

– Беата Льонн.

Він! Його слова звучали, немов різкі удари.

– Чому ти не подзвонила мені щодо відбитків?

Вона на секунду затримала дихання. Потім відповіла:

– Харрі сказав, що передасть тобі.

– Спасибі, передав. Наступного разу інформуй у першу чергу мене. Ясно?

До горла підкотив клубок – Беата не знала, від страху чи від злості.

– Добре.

– Ти ще що-небудь говорила йому, чого не говорила мені?

– Ні. Хіба що про результати дослідження речовини, яку ми виявили під нігтем присланого пальця.

– У Лісбет Барлі? І що ви там знайшли?

– Екскременти.