Розділ «Частина III»

– Хто це?

– Барбара Свендсен, двадцять вісім років, із Бестума. Працювала тут черговим адміністратором.

Харрі сів поряд із Волером.

– Як бачиш, стріляли в потилицю, – продовжував той. – Імовірно, з того самого пістолета, який лежить там, під раковиною. Від нього ще пахне кордитом.

Харрі подивився в куток, де лежав чорний пістолет із великою шишкою, нагвинченою на ствол.

– «Ческа збройовка», – прокоментував Волер. – Чеський пістолет зі спеціальним глушником.

Харрі кивнув. Йому захотілося запитати, чи не був цей пістолет одним із контрабандних товарів Волера, і чи не про це щойно йшла розмова по телефону.

– Цікава поза, – зауважив він.

– Так, вважаю, вона сиділа навпочіпки або стояла навколішки, а потім впала головою вперед.

– Хто її знайшов?

– Одна з жінок-адвокатів. Кол-центр отримав дзвінок о сімнадцятій одинадцять.

– Свідки?

– Ніхто з тих, із ким ми говорили, не бачив яких-небудь підозрілих осіб, що прийшли або пішли за останню годину, і не помітив нічого дивного. Єдиний відвідувач, який прийшов на зустріч із кимось з адвокатів, говорить, що Барбара пішла із-за стійки о шістнадцятій п’ятдесят п’ять принести йому води, але не повернулася.

– Гм… Отже, вона пішла сюди?

– Імовірно. До кухні звідти йти куди далі.

– Невже по дорозі від стійки сюди її ніхто не бачив?

– Між туалетом і приймальнею два кабінети, але співробітники на той час уже розійшлися по домівках, дехто ще працював за зачиненими дверима або в залах для переговорів.

– А що відвідувач? Як він повівся, не дочекавшись її?

– О п’ятій у нього була зустріч, він не захотів чекати адміністратора й вийшов у коридор шукати кабінет адвоката, з яким збирався зустрітися.

– Тобто він тут непогано орієнтується?